День пам’яті святого пророка Іллі

2 серпня ми вшановуємо одного з найбільших пророків Старого Завіту, святого Іллю.

Його фольклорний образ часто згадується в численних народних звичаях та прикметах, які навіть забороняють купатися у водоймах після дня його пам’яті. Звісно ж, це звичайні забобони. Але що ми знаємо про нього справжнього? І що таке взагалі – бути пророком?

 

 

Пророк Божий Ілля поклав життя на боротьбу з ідолопоклонством власного народу. Тому дуже символічно, що перший християнський храм тоді ще язичницького Києва був саме Іллінським.

 

Народився Ілля у містечку Фесвія Галаадська за 900 років до Різдва Христового. Ім’я, яке носив пророк, а «Елійаху» буквально означає «мій Бог – Яхве», визначило все його життя. Ще одне трактування імені пророка – «Міць Божа». Батько Іллі спостерігав видіння, під час якого благообразні мужі розмовляли з немовлям, сповивали його вогнем і годували полум’ям палаючим. З малих літ Ілля присвятив себе Богові, поселився в пустелі й жив у молитві й суворому пості.

 

Покликаний до служіння при цареві Ахаві, пророк став ревним захисником віри в Єдиного Бога. У той час ізраїльський народ забув про віру своїх праотців у Всевишнього, і поклонявся ідолам Ваала. Головною натхненницею ідолопоклонства була цариця Ієзавель.

Спостерігаючи духовну загибель свого народу, Ілля переконував царя навернутися, пророкував нещастя для людей, якщо вони не схаменуться. Коли цар не послухався слів пророка, настала трирічна посуха, яка спричинила голод у країні.

Переховуючись від репресій цариці Ієзавель, яка мріяла знищити Іллю, пророк, за повелінням Божим, попрямував туди, де вона найменше очікувала його знайти – на її батьківщину, у Сарепту Сидонську, до бідної вдовиці. Останнє збіжжя і олію жінка використала, щоб нагодувати Іллю, після чого його молитвами Господь вчинив диво: збіжжя і олія ніколи більше не закінчувалися в її домі. А коли помер від хвороби її син, Господь знову почув голос свого пророка, та, за проханням Іллі, повернув життя юнакові, воскресивши його.

 

А далі Бог звелів Іллі прямувати до царя Ахава та нарешті переконати його. Зустрівшись у духовному двобої з жерцями-ідолопоклонниками, пророк запропонував зробити два жертовники — один Ваалові, а другий — Істинному Богові. Спершу жерці Ваала молилися своєму ідолу про дарування вогню, але все було марно.

По тому розпочав Ілія: він поклав на свій жертовник дрова, полив їх водою й почав молитися Богові. І раптом з неба впав вогонь і попалив не тільки дрова й жертву, але навіть воду й камені жертовника. Народ, побачивши це диво, прославив істинного Бога й знову увірував у Нього. А за молитвами святого пророка Іллі Господь відчинив небо, і на спраглу землю знову впав дощ.

 

***

 

…Пророк Ілля дуже шанується в народі, бо вважається розпорядником дощу й посухи. А ще він – покровитель …десантників! Так, саме 2 серпня відзначають свій день воїни аеромобільних військ, які обрали цього воїна духу своїм небесним заступником.

 

Але передусім Ілля займає особливе місце в православній традиції: він є співрозмовником Господа Іісуса Христа, адже спілкувався з Ним на Горі Преображення – разом з пророком Мойсеєм. І це – невипадково, адже за земного життя Ілля, як і Мойсей, був удостоєний прямого спілкування з Богом. За переданням, саме з’явлення пророка Іллі стане ознакою близького кінця світу та Другого Пришестя Христа: адже Ілля мусить вийти перед цим на проповідь та прийняти тілесну смерть від слуг антихриста.

 

Нам варто наслідувати в Іллі дивовижну силу його віри та справжню полум’яну ревність, за яку цього пророка було взято на небо живим у вогненній колісниці.

А ще – нам потрібно більше звертатися до нього з молитвою – бо свого часу Ілля явився народові саме в період розділення і духовного поневолення свого народу та спромігся його об’єднати.

Матеріал з сайту www.отченаш.укр

 

Проповідь в день святого рівноапостольного князя Володимира

Блаженніший Митрополит ВОЛОДИМИР

 

Благоволінням Божим кожна країна і кожен народ, а нерідко і місто, мають у своїй історії просвітителя. Господь вибирав з-поміж людей обранців Своїх і через них просвіщав світлом віри народ Свій. 

 

Славить Рим Петра і Павла, через яких увірував у Христа Іісуса, Сина Божого; Асія, Ефес і Патмос — Іоанна Богослова; Індія — Фому; Єгипет — Марка; кожна країна, місто і народ шанують і славлять своїх наставників, які навчили їх християнській вірі.

 

Святий апостол Павел заповідає нам: Пам’ятайте наставників ваших, котрі проповідували вам слово Боже, і... наслідуйте віру їх (Євр. 13, 7). Слухаючи заклик святого апостола, ми славимо нині просвітителя і хрестителя Русі рівноапостольного великого князя Володимира.

 

 

Угледіло всемилостиве око благого Бога князя Володимира — і засяяв у серці його розум; він збагнув суєту ідольської омани і пізнав єдиного Бога, який створив усе видиме і невидиме. Запалав він духом і зажадав серцем бути християнином і навернути усю свою землю в християнство. З благовоління любові Божої до роду людського це виповнилося. Ввійшовши у святу купіль, відродився Володимир від Духа і води, і повелів він усьому народу своєму хреститися в ім’я Отця і Сина і Святого Духа. З того часу земля наша стала славити Христа з Отцем і Святим Духом. Просвітило землю нашу сонце Євангелія, зверглися капища, почали споруджувати церкви, хрест освятив міста, ідоли звалилися, і з’явилися ікони святих, стала підноситися безкровна жертва, фіміам Богу освятив повітря.

 

Князь Володимир — складна історична персона. В його особі ми можемо сьогодні бачити, як у дзеркалі, самих себе, із усією складністю наших характерів, мінливістю нашої поведінки, з поривами і падіннями. Господь благоволив обрати саме таку людину, щоб сповна виявити в ньому чудо, яке творить з людьми свята віра.

 

Що ж дала християнська віра князю Володимиру і країні нашій? Грішний і буйний язичник Володимир став натурою богобоязливою. Його навернення до Христа було справжнє, інтимне, глибоке. Перетворення його характеру і розрив з гріхом були дивовижні. «Обрел еси безценный бисер Христа, избравшего тя, яко втораго Павла, и отрясшаго слепоту во святей купели, душевную вкупе и телесную», — співає про нього Церква.

 

Свята віра змінила Володимира, допомогла йому почути слово Господнє, сказане царю Навуходоносору пророком Даниїлом, і за словом цим впорядкувати своє життя: Спокутуй гріхи твої правдою і беззаконня твої милосердям до бідних (Дан. 4, 24).

 

Милостиня до людей дала йому велику сміливість перед Богом як постійному рабу Христовому. У цьому переконують нас слова Писання: Милість підноситься над судом (Як. 2, 13); блаженні милостиві, бо вони помилувані будуть (Мф. 5, 7); хто звернув грішника з облудного шляху, спасе душу від смерті і покриє безліч гріхів (Як. 5, 20). Якщо Господь Бог віддячує так за навернення однієї людини, то яке блаженство знайшов князь Володимир! Адже він не тільки сам навернувся до Христа, але як государ і вождь піклувався про навернення свого народу. Від нього, як від полум’я, запалилися вогні віри в серцях його людей. Віра очистила народ від грубої омани ідолопоклонства, змінила звичаї людські. В християнській вірі — джерела нашої вітчизняної культури. Віра заклала основу нашої писемності, живопису, архітектури.

 

Віра внесла в життя нашого народу, у родину і суспільство гуманні принципи. Віра, яку Господь дарував нам через князя Володимира, була достойним сіянням, яке принесло достойні плоди духу. Вона прославила сонми святих угодників — наших співвітчизників, наших заступників перед Богом за нашу землю, за нашу святу Церкву, за наш народ. 

 

Ублажаючи просвітителя і хрестителя Русі, постійного заступника перед Богом і нашого молитвеника рівноапостольного великого князя Володимира, будемо, братія і сестри, зберігати віру православну і будувати життя своє відповідно до Євангелія. Усе це вимагає праці і зусиль, але з нами Бог, який дав нам безцінний дар віри і який допомагає зростати нам в міру віку Христового. З нами молитовна допомога рівноапостольного князя.

 

Щоб зберегти віру, одного знання недостатньо. Можна прекрасно знати Священне Писання, його священні веління — і бути поганим християнином. Дійсним християнином буде той, хто до знання про віру, про Бога, про Церкву додасть церковний досвід, щире християнське життя.

 

Помолимося всеблагому Богу, Який просвіщає й освячує кожну людину, яка приходить у світ, щоб молитвами нашого просвітителя святого князя Володимира Він зміцнив нашу віру і допоміг нам, долаючи все суєтне, гріховне і житейське, бути достойними дітьми своєї святої Церкви і Вітчизни, спадкоємцями життя вічного. Амінь.

Матеріал з сайту Православие в Україні

 

23 июля — день памяти преподобного и богоносного отца нашего Антония Печерского, первоначальника иноческого жития на Руси

Если люди восхваляют того святого, кто прославил жизнь свою одной какою-нибудь добродетелью, выделявшейся над прочими, по слову: «память праведника пребудет благословенна» (Притч. 10:7), то, тем более, особой похвалы от нас достоин преподобный отец наш Антоний Печерский, который прославил себя на земле не единой, но всеми добродетелями, украшающими инока.

 

 

Прежде всего прославил он себя любовью к Богу. От юности отвергся мира, богатства и славы и всего, что обещал мир, и посвятил себя на служение Богу иноческим житием, говоря: «Сердце мое говорит от Тебя: „ищите лица моего“, и я буду искать лица Твоего, Господи» (Пс. 20:8). И знал он тогда, что иноческое житие есть жизнь подвижническая, мирская же жизнь суетна, иноческая жизнь — преподобна, мирская же полна клевет; иноческая жизнь — духовна, мирская же — плотская. Иноческая жизнь — небесная, мирская — земная, как говорят учители. Всегда помышлял он о небесных вещах, зная, что нет совершенства в благах мира, и что они оставляют всегда чувство неудовлетворенности.

[…]

Еще прославил себя преподобный отец наш Антоний иноческим богоугодным житием, которое состоит в рукоделии, послушании, поучении, безмолвии и прочих добродетелях, как пишется о том в отеческих книгах.

Такой своей богоугодной жизнью преподобный Антоний стал столь угодным Пресвятой Богородице, что Она взяла его с горы Афонской и даровала в поучение и пример иноческой жизни русским инокам, так что сбылось над ним пророческое слово: «Сделаю тебя заветом народа, чтоб восстановить землю, чтоб возвратить наследникам наследия опустошенные» (Ис. 49:8). Зерцалом был преподобный отец Антоний, непорочным зерцалом подвигов для Бога. Как смотрящие в зеркало украшают себя, так и преподобные отцы Печерские, взирая на житие первоначальника своего Антония, украшали житие и нравы свои, ибо он смолоду обучил их бояться Бога и воздерживаться от всякого греха. Был он и живым примером, потому что чему научал других, то сперва старался явить сам на деле, во всем показывая в себе образец добрых дел, как говорит апостол.

[…]

И так, как отложив все мирское, святой Антоний обнищал ради Христа, то, чтоб обогатиться, копал пещеры и искал Христа, как сокровища, скрытого в поле и золота, находящегося в недрах гор, побуждаемый к тому словами Христа: «Ищите и найдете» (Мф. 7:7).

 

Пещеры суть жилище тех, чья жизнь многоплодна, ибо в каменных пещерах и расселинах дерев пчелы собирают мед, птицы вьют гнезда, как говорит пророк: «Даст знак Господь мухе, которая при устье реки Египетской, и пчеле, которая на земле ассирийской, и прилетят и усядутся все они по долинам опустелым и по расселинам скал...» (Ис. 7:18–19).

 

Чем же был святой отец наш Антоний Печерский, как не пчелой или не птицей? Пчелой он был по трудам смирения, чистоты и благодати. Птицей же он был по легкости к нестяжанию; множество добродетелей его были ему перья; скор был полет его к милостыне и высоко парил он в поучении и богомыслии. И потому подобало ему жить в пещерах, во исполнение добродетелей пчелы и птицы, образ которых он носил на себе. Между птицами некоторые превосходят других полетом, так что скрываются с глаз людских, достигая парением облаков, и первая из таких птиц — орел. И преподобный отец наш Антоний Печерский множеством добродетелей и богоугодным житием вознесся на такую высоту, что во время подвижнической жизни своей не виден был человеческим очам, и теперь, по смерти его, не могут быть видны святые его мощи: скрывались при жизни от глаз человеческих, и по смерти подобает им быть скрытыми от нас.

 

Откуда же знаем мы, братия, когда приближаемся ко гробу святого отца нашего Антония, о честных мощах его? От знамения огня, который некогда изошел от его гроба, о чем и расскажем.

 

Святой Афанасий пишет о святом Антонии Великом, что он имел такую благодать от Бога, что лицо его светилось как солнце, и, когда ему однажды пришлось стоять между множеством братии, то все, кто стоял далеко, не почему так не узнавали святого Антония, как по свету, исходящему от лица его. Такую благодать имел преподобный отец наш Антоний Печерский, как равный в подвигах преподобному отцу Антонию Великому. Сам Бог явился ему и свидетельствовал: «Антоний, ты обрел благодать предо Мной» (о чем и пишется в житии). Потому, если нельзя нам видеть его святых мощей, то по светлому огню, исшедшему некогда из гроба его, познали мы, что это наш преподобный отец Антоний. Это знамение, отличающее Антония Печерского среди столь великого множества бесчисленных преподобных, удостоверяет нас, отдаленных долгими годами от жизни преподобного, что именно там находились сокровенные честные мощи святого Антония, и может он сказать со псалмопевцем: «Это покой Мой навеки» (Пс. 131:14).

[…]

Украсив тебя, преподобный отче наш Антоние, этим венцом радости, славы и чести, смиренно припадая к раке мощей твоих честных, молим тебя прилежно, поминай нас, отче наш, почитающих память твою.

Составлено по книге «Патерик Печерский», глава «Похвала преподобному Антонию Печерскому»

 

Первоверховні апостоли Петро і Павло

Блаженніший Митрополит ВОЛОДИМИР

 

Святих апостолів Петра і Павла Православна Церква називає Первоверховними. Цим почесним найменуванням вони відзначені, бо особливо потрудилися в поширенні Христового вчення серед язичницьких народів і показали найвищі зразки відданості і любові до Божественного Учителя і Його справи на землі.

 

Постійно підтримувані благодаттю Святого Духа, вони навертали до Христа тисячі людей, змушували мовчати вуста мудреців тодішнього світу, хвилювали й підкоряли своєю проповіддю людські серця.

 

Згадаємо, скільки бід і скорбот зазнали вони. “Я думаю, — пише св. апостол Павло до коринфян, — що нам... Бог судив бути ніби засудженими на смерть, бо ми були позорищем світові, терпимо голод і спрагу, і наготу, і побої, і поневіряємося, ганьблять нас, ми благаємо: ми як сміття для світу, як порох, що усі топчуть донині” (1 Кор. 4, 9–13).

 

Святий апостол Петро виявив свою любов і відданість Господеві ще в дні земного життя Спасителя. До покликання свого на труди апостольські він носив ім’я Симон і жив у галілейському містечку Віфсаїді. Господь же назвав нового учня Кифою, що означає арамейською мовою “камінь”, “скеля”. У грецькій мові цьому слову відповідає “петрос” або “петра”. Відтоді новонавернений апостол зробився палким послідовником Христовим, Його учнем і постійним супутником.

 

Самовіддана любов до Христа відкривала Петрові Божий Промисел. Він перший сповідав Іісуса Сином Бога Живого (Мф. 11, 16). Почувши новину після Воскресіння Господа, він перший біжить до гроба Христа, а пізніше говорить Йому: “Господи! Ти знаєш, що я люблю Тебе” (Ін. 21, 16). Після зішестя Святого Духа на апостолів Петро першим серед апостолів почав голосно проповідувати віру в Христа, і багатьох людей-язичників та іудеїв навернув до християнської віри. Апостол Петро мученицьки закінчив на хресті своє життя, кров’ю засвідчивши відданість слову Христа.

 

У всій історії Вселенської Церкви ледве знайдеться інша особа так відома християнському світу, як святий Павло. До покликання на благовісницьке служіння він носив ім’я Савл та був ревним охоронцем фарисейських законів. Сам Христос переродив його з “вітхої” і зробив “новою” людиною та просвітив його світлом істини. І від цього часу не стало Савла, а з’явився Павло — цей “обраний сосуд” Божий і другий Первоверховний апостол.

 

Своє апостольське служіння Павло проводив під безпосереднім і явним керівництвом Божим. “Сповіщаю ж вам, браття, — пише апостол галатам, що Євангеліє... я прийняв... і навчився не від людини, а через одкровення Іісуса Христа” (Гал. 1, 11–12). Великою була могутність проповіді апостола, він добре потрудився для поширення віри Христової.

 

Апостол Павло особисто не бачив Христа, не був серед учнів за Його земного життя, але своїм просвіченим, ясним і багатогранним розумом назавжди визнав, що Христос — це дійсно обітований Месія, котрий прийшов спасти увесь рід людський, і хто у Христі, той нове творіння, нова людина. Апостол Павло теж дістав вінець мученицької смерті, хоча, на відміну від апостола Петра, його не розіп’яли, а як римському громадянинові відтяли голову мечем.

 

Великою була нагорода Первоверховним апостолам ще за часів їхнього земного життя. Святий апостол Петро був удостоєний стати свідком найважливіших подій у житті Христа-Спасителя – Гефсиманської молитви і Божественної слави на горі Преображення. А святому апостолу Павлу було дано бути восхищенним до третього неба, за його висловом, до раю, де він чув невимовні слова, котрих людина не в змозі і переказати.

 

Перед нами люди, які своїм життям вчать нас: якщо згрішив — то покайся, якщо потерпів падіння — то вставай, виявив слабкодухість — зміцнюйся надією на Бога, віруй у Нього, люби Його. І такий шлях праведного життя у Господі нашому Іісусі Христі і приведе нас до наслідування життя вічного.

 

Слово "апостол" з грецької перекладається як "посланець". Всі ми послані Богом у цей світ щоб постигати вічну правду і істину і свідчити про неї своїм буттям і життям, тобто жити згідно з Божими заповідями та божественним законом. Це споріднює нас зі всіма святими апостолами і особливо з Первоверховними, яких Церква вшановує у цей день.

 

Матеріал з http://orthodox.org.ua/

 

Дочірні категорії

© 2018 bogblag.org.ua


(04561) 5-38-00


09700, Київська обл.,
м. Богуслав, вул. К.Маркса, 6.

Разработка сайта Echizh