Торжество Православ’я

Перша неділя Великого Посту. В цей день святою Церквою згадується перемога православія над єресями, тому цей воскресний день називається неділею Торжества Православ’я. Святкування це було установлено з приводу повного подолання в середині IX ст. єресі іконоборства.

Вчення про шанування святих ікон засноване на Св. Писанні і затверджене звичаєм перших християн залишалося недоторканим до VIII ст. Візантійські правителі захотіли навернути до Церкви Православної іновірців, але ті поставили умову, щоб з храмів забрати ікони. Греки умову виконали, а іновірці ні, так і не ставши християнами. Боротьба з іконошануванням дуже швидко розповсюджувалася і християни від цього страждали більше 100 років.
Після VII Вселенського Собору (787 р.), який закріпив шанування ікон, наступило послаблення гонінь, але тільки всередині IX ст. були звільнені з темниць і ув'язнення іконошанувальники і повернуті на колишні посади, а іконоборцям запропоновано було або залишити свої помилкові дії, або припинити церковне служіння. Христолюбива цариця Феодора оголосила: "Хто не вшановує зображення Господа нашого, Пресвятої Його Матері і всіх святих, нехай буде проклятий!"

Обраний Патріархом Константинопольським Мефодій, встановив тоді ж особливе святкове богослужіння. Православ'я було урочисто відновлене на службі в Софійському соборі в Константинополі в першу неділю Великого посту – 19 лютого 843 року. Так з'явилося святкування і особливий чин, який має назву Торжество Православ'я. У XII і XIV ст. ця служба була значно доповнена за рахунок включення інших текстів, що зображують головні догмати християнства. Ця служба являє собою торжество церкви над усіма єресями і розколами, які коли-небудь існували. У ньому стверджується не тільки православне вчення про іконошанування, але і всі догмати і постанови семи Вселенських Соборів. Благословляються не тільки іконошанувальники, але і усі, хто живе і що відійшли до Господа у вірі й благочесті отців. Особливе місце в цій службі займає чин анафематствування. Анафема проголошується соборно не тільки іконоборцям, але всім, хто скоїв тяжкі гріхи перед Церквою.

За словами церковного історика Антона Карташева, один з візантійських літописців описав цю подію таким чином:

Цариця запропонувала Святійшому Патріарху Мефодію сповістити і зібрати усіх православних митрополитів, архієпископів, ігуменів, кліриків і мирян, щоб прийшли у Велику Церкву Божу з чесними хрестами і святими іконами в першу неділю святого Посту. І коли незліченна кількість народу зібралася, приходить і сам цар Михаїл зі святою і православної матір'ю своєї Феодорою і з усім синклітом ... з'єднавшись зі святим Патріархом, разом рушили від вівтаря зі святими іконами і чесним хрестом і святим Євангелієм і пішли з літією до воріт палацу, так званих Кентаврієвих. І після довгої молитви і сокрушеного многоплачевного і розчуленого взивання Κύριε ελέησον повернулися у святий храм для здійснення Божественної таємничої Літургії з великою радістю і торжеством.

Таким чином відновлено шанування і поклоніння святим і чесним іконам у храмі Божому. Благочестиві ж самодержці із Всечесним і святим Патріархом Мефодієм та митрополитами і преподобними подвижниками постановили: щорічно у першу неділю святого Посту святкувати урочисто у Великій Божій Церкві цей святий і чесний празник, який святкується і донині.

 

15 лютого православні відзначають Стрітення Господнє

15 лютого православні відзначають Стрітення Господнє — одне з найбільших християнських свят, яке відзначається на 40-й день після Різдва.

Відзначають його в пам'ять про те, як Свята Діва Марія принесла до Єрусалимського Храму Ісуса Христа на 40-й день після Його народження. Коли Діва Марія разом з Йосифом принесла Ісуса до храму, їх зустрів там сивий старий Симеон, який чекав зустрічі з Господом вже багато років. Згідно з Євангелієм від Луки, Симеон був праведником і від Духа Святого був звіщений, що він зможе вмерти лише тоді, як побачить Ісуса Христа. Те й здійснилося — Симеон міг одержати тепер вічний спокій. Перед смертю старець Симеон сповістив, що Немовля, яке йому нарешті судилося побачити, вийде "на служіння спасіння людей".

Празник Господнього Стрітення започатковано в Єрусалимі в другій половині IV ст. Першу згадку про нього подає паломниця С. Етерія у своєму щоденнику, де називає його "40 днем після Богоявлення". Його святкування описує так: "Сороковий день після Богоявлення святкується дійсно з найбільшою урочистістю. Цього дня йде процесія до храму Воскресіння, де всі збираються на Літургію. Правиться за приписаним порядком з найбільшою урочистістю, наче на Пасху. Усі священики проповідують і також єпископ. Усі вони пояснюють текст Євангелія, де говориться, що 40 дня Йосиф і Марія принесли Господа до храму" (Гл. 26). З Єрусалима празник поширився на увесь Схід, але лише в VI ст. за цісаря Юстиніяна (527–565) він набирає особливого значення. Цісар Юстиніян наказав уважати Господнє Стрітення за великий празник і святкувати його в цілому цісарстві. Через це в богослужіннях цього празника Церква кілька разів молиться за імператора.

У дохристиянських звичаях цей час Стрітення (Стрічення) здавна сприймається, як зустріч зими з весною. Казали, що "в цей день зима весну зустрічає, заморозити її хоче, та сама лиходійка від свого хотіння тільки потіє".

Селяни спостерігали цього дня чимало хліборобських прикмет: ясна і тиха погода віщує добрий урожай і роїння бджіл; вітер — погана ознака; відлига — чекай пізньої весни; як на Стрітення півень нап'ється води з калюжі, то жди ще стужі (як нап'ється півень води, то набереться господар біди).

У церквах цього дня святять воду і свічки. Такі свічки називають стрітенськими, або у інших звичаях "громичними", бо їх ставили перед образами під час грози, щоби захистити людей і худобу від блискавки. Від "громичної" свічки і саме свято Стрітення називалось колись ще й "Громиця".

Матеріал з http://vidido.ua

 

 

9 лютого Православна Церква згадує перенесення мощів святителя Іоана Златоуста

 

Святитель Іоан Златоуст, великий вселенський учитель та ієрарх, народився 347 року в Антіохії у заможній християнській родині. Виховання та освіту Іоан одержав під безпосереднім керівництвом своєї матері, брав уроки красномовства у відомих ораторів і вражав усіх видатними здібностями.

381 року Іоан був висвячений у сан диякона, а у 386 році, коли йому було 39 років,— у пресвітерський сан. З цього часу починається його проповідницька діяльність. Натовпи народу збиралися слухати Златоустого.

У 398 році, після смерті константинопольського архієпископа за бажанням імператора Аркадія, Іоан Златоуст був зведений у цей сан. Але з часом з`явилося багато незадоволених ревною діяльністю нового архієпископа. Духівництво було незадоволене ним за суворе ставлення до їхньої розпусти, вищі класи при імператриці Євдоксії – “за постійне викриття їхнього дозвільного життя”; було багато єпископів, що заздрили йому та хотіли зайняти місце архієпископа. Через підступну діяльність ворогів, Іоан був відправлений у заслання. Але й у засланні святий зберіг велику повагу народу.

14 вересня 407 року Іоан Златоуст упокоївся в місті Комани, на шляху до місця заслання.

Перенесення його чесних мощей із Коман у Константинополь відбулося в 438 році, через 30 років після смерті святителя, при синові Євдоксії імператорі Феодосії II.

Імператор, переконаний святителем Проклом, учнем Іоана Златоуста, наказав перенести мощі святителя Іоана, але люди, яких він відправив, ніяк не могли підняти святі мощі до тих пір, поки імператор, не усвідомив свою помилку.
Він надіслав послання до святителя Іоана, смиренно просячи в нього пробачення за себе і за свою матір Євдоксію. Послання зачитали біля гробу святителя Іоана і після цього легко підняли мощі, занесли їх на корабель і доставили в Константинополь.

Рака з мощами була поставлена в церкві святої мучениці Ірини. Патріарх відкрив труну: тіло святителя Іоана виявилося нетлінним. Цар, припавши до труни зі сльозами, просив вибачення. Народ весь день і ніч не відходив від раки.
Вранці раку з мощами святителя було перенесено в церкву святих Апостолів. Народ вигукнув: "Прийми престол твій, отче!" Тоді Патріарх Прокл і клірики, які стояли біля раки, побачили, що святитель Іоан відкрив уста і промовив: "Мир усім".

Тропар

Уст твоих, якоже светлость огня возсиявши, благодать вселенную просвети: не сребролюбия мирови сокровища сниска, высоту нам смиренномудрия показа. Но твоими словесы наказуя, отче Иоанне Златоусте, моли Слова, Христа Бога, спастися душам нашим.

 

6 лютого православні християни урочисто вшановують пам'ять блаженної Ксенії Петербурзької

Згідно з народним переказом, блаженна Ксенія народилася в першій половині XVIII століття, приблизно між 1719 і 1730 роками.

Її батька звали Григорієм, а ім'я матері невідомо. По досягненні повноліття Ксенія Григорівна поєдналася шлюбом з придворним півчим - Андрієм Федоровичем Петровим, і жила з чоловіком, який досяг чину полковника в Санкт-Петербурзі.

Після раптової кончини чоловіка двадцятишестирічна Ксенія вибрала для себе важкий шлях юродства, добровільного божевілля заради Христа. Вона пожертвувала свій будинок у приході Матфієвській церкві одній зі своїх знайомих, переодяглася в одяг чоловіка, відгукувалася тільки на його ім'я і говорила, що він живий, а Ксенія померла.

Якогось певного місця проживання Ксенія не мала. Здебільшого вона цілий день бродила по Петербурзькій стороні, переважно в районі парафії церкви святого Апостола Матфія, де в той час жили в маленьких дерев'яних будиночках небагаті люди.

Блукаючи цілими днями по брудним, немощеним вулицями Петербурга, Ксенія зрідка заходила до своїх знайомих, обідала в них, розмовляла, а потім знову відправлялася мандрувати. Де вона проводила ночі, довгий час залишалося невідомим. Цим зацікавилися не тільки жителі міста, але й місцева поліція.

Вирішено було довідатися, де проводить ночі ця дивна жінка і чим вона займається. Виявилося, що Ксенія, незважаючи ні на яку пору року і погоду, йшла на ніч у поле і тут у колінопреклонній молитві простоювала до самого світанку, поперемінно роблячи земні поклони на чотири сторони.

На сімдесят першому році земного життя вона заснула сном праведниці. Тіло її було поховано на Смоленському кладовищі.

Після багаторічного народного шанування блаженна Ксенія Петербурзька була зарахована до лику святих у 1988 році на Помісному Соборі Руської Православної церкви.

 

Тропар

Нищету Христову возлюбивши, безсмертныя трапезы ныне наслаждаешися, безумием мнимым безумие мира обличивши, смирением крестным силу Божию восприяла еси, сего ради дар чудодейственныя помощи стяжавшая, Ксение блаженная, моли Христа Бога избавитися нам от всякаго зла покаянием.



Матеріал з http://religions.unian.ua/

 

Дочірні категорії

© 2017 bogblag.org.ua


(04561) 5-38-00


09700, Київська обл.,
м. Богуслав, вул. К.Маркса, 6.

Разработка сайта Echizh