ВОДА ЖИВА. Проповідь у неділю про самарянку

У євангельському читанні, неділі п’ятої після Пасхи, євангеліст Іоанн переносить нас у спекотний полудень до колодязя в Самарії (Ін. 4, 5:42). Ісус відправив своїх учнів у місто Сихар, що знаходилось неподалеку, щоб ті запаслися їжею. До криниці підійшла набрати води одна місцева жінка, і Ісус просить її дати Йому води. Так починається одна з найзначніших бесід Святого Письма.

 

 

У цій бесіді Ісус робить очевидним Божественне походження Своїх слів. Його слова, з одного боку, можуть бути пристосовані до людських понять, але, з іншого боку, безумовно, перевершують ті критерії, за допомогою яких люди судять про навколишній світ. Його мова оновлює наше життя, пропонуючи людині новий погляд на події, які відбуваються з нею, нові цінності, що визначають шлях всіх смертних і розвінчують звичні судження про людське буття.

 

Перш за все, Ісус говорить з цією жінкою на рівних — факт сам по собі немислимий для умов того часу. Роль жінки була сильно обмеженою і вторинною, проте це не заважає Господу відкрити їй великі істини, заради яких Він і прийняв людську плоть. Крім того, ця жінка походила з роду, який співвітчизники Ісуса глибоко зневажали. Іудеї і самаряни перебували в стані взаємної ворожнечі. Але Христос невпинно проповідував любов і вже вдавався до прикладу деякого самарянина (доброго самарянина), щоб навчити любові, яка перевершує відмінності за національною і статевою ознакою, не піддається людській злобі і звертається до самарянки природним чином. Адже вона — одне з Його творінь, нарівні з іншими має право знати істину.

 

У продовження розмови Христос пояснює природу послання, яке Він приносить людству. Йдеться про «воду живу» — слова, що покривають всі людські потреби. Це радісна звістка про порятунок, велике багатство, що Бог дарує людині. Це коштовна перлина, і якщо людина усвідомлює її цінність, то зрозуміє, що, крім неї, немає інших потреб у житті. Це велика істина, згодом підтверджена цілим сонмом мучеників, святих, сповідників, всіх тих, хто присвятив і подарував своє життя Богові.

 

Крім того, Ісус відкриває самарянці і її власне життя. Це змушує її переконатися, що перед нею дивовижна людина. Самарянка запитує Його про те, як слід правильно поклонятися Богу. Це стає приводом для Боголюдини сказати їй і, разом з тим, всьому людству, що Бог  — не ідол, але Дух, і люди повинні поклонятися Йому саме як Духу. Це найважливіше, про що повинні пам'ятати ті, хто хоче бути поряд з Богом, не обмежуючи віру лише формами поклоніння.

 

Останнє одкровення Ісуса відноситься до Його учнів і до всіх тих, хто бажає називатися Його учнем. Справа спасіння є довгою та важкою. Але людство чекає, жадає істини і чає спокути. Якщо ми хочемо бути поряд з Ним, ми повинні навчаться Його словами. Нам необхідно залишити свою злобу, подолати свою дріб'язковість і попрацювати на благо ближнього. Це може бути досягнуто нашим спільним приношенням Богу, якого ми славимо.

 

Переклад на українську з сайту http://www.pemptousia.ru

 

Благовещение

Прошло около шести месяцев после того, как Мария поселилась в Назарете в доме Иосифа. Вероятно, в этот период завеса храма обветшала и должна была быть заменена. Этот священный предмет не мог быть изготовлен нечистыми руками. Его должен был создать человек чистый и невинный.

 

 

Архиерей Захария приказал собрать в храме невинных дев из рода Давида, настояв на обязательном приходе Девы Мариам из Назарета. В храме собралось семь дев, и был брошен жребий. В результате, право изготовить завесу выпало Мариам. И Она взяла материалы: золото, лен, виссон, шелк, гиацинт, порфиру, возвратилась в Назарет и принялась прясть ткань для завесы.

 

Воскресным вечером Мариам оставила свое священное рукоделие, взяла кувшин и пошла к колодцу за водой. Выйдя из дома, Она услышала голос, который говорил: “Радуйся, Благодатная, Господь с Тобою”. Это был Архангел Гавриил. Он называет Марию “благодатной”. Он, сам Архангел, который замечает каждый нечистый помысел. Задумаемся о том, насколько велика была его святость.

 

Гавриил продолжил свою похвальную речь:

– Ты – единственная из женщин, снискавшая столь великое Божье благословение: “благословенна Ты между женами” (Лк. 1:28).

 

Лестные слова, в особенности для женщины. Но следует подчеркнуть, что слова Архангела не имели ничего общего с лестью. Они исходили от сердца. Лицо его сияло от радости, ведь он смог встретить на земле такую женщину. Мария видела это. Но Она ни на секунду не поддалась лести. Напротив, Ее охватило волнение: “смутилась от его слов” (Лк. 1:29).

 

Мария оставила кувшин, вернулась в жилище Иосифа к месту, где пряла ткань (как изображено на иконе Благовещения), и “размышляла, что бы это было за приветствие” (Лк. 1:29).

 

“Может, – думала Она, – это лукавый устроил мне ловушку, и Мне придется испытать все то, что случилось с матерью Евой?” Мария, переживавшая столь важные события, была всего лишь пятнадцатилетней девушкой. Архангел попытался успокоить Ее.

 

Не бойся, Мария, ибо Ты обрела благодать у Бога; и вот, зачнешь во чреве, и родишь Сына, и наречешь Ему имя: Иисус; Он будет велик и наречется Сыном Всевышнего” (Лк. 1:30-32).

 

На что Дева спрашивает его: “Как будет это, когда Я мужа не знаю?” (Лк. 1:34) – как может случиться нечто подобное, если Я не имею отношений с мужем? Иоанн Златоуст пишет об этом так: “Потому это и случится: потому что Ты не имеешь мужа. Если бы у Тебя был муж, Ты бы не удостоилась такого служения. И то, во что Ты не веришь, заставит Тебя поверить”.

 

Конечно, Дева Мария не была неверующей. Но у Нее были сомнения. Она хотела, как учит Григорий Палама, подробно выяснить, не идет ли речь о заблуждении.

 

И Гавриил растолковал Ей, как будет происходить это великое событие: “Дух Святый найдет на Тебя, и сила Всевышнего осенит Тебя” (Лк. 1:35). Невинность Твоя будет сохранена, и Ты родишь без мужа.

 

И тогда Мария убедилась, что в этом воля Бога. Сама Она была убеждена, что с духовной точки зрения является нищей. И, следовательно, слова Гавриила противоречили Ее мыслям, желаниям и силам. Но, несмотря на это, Она не сопротивлялась, но подчинила Свою волю воле Божественной.

 

Источник: www.pemptousia.ru

 

Слово в день памяти преподобной Марии Египетской

Митрополит Трифон (Туркестанов)

 

В этот воскресный день, 2 апреля, Святая Церковь совершает память преподобной Марии Египетской, и это потому, что в теперешнее время покаяния и поста ее жизнь и подвиги особенно могут служить в назидание и в утешение всех нас, грешников. В самом деле, что особенно смущает всякого человека, желающего бросить греховную жизнь и начать новую, христианскую? Прежде всего смущает его представление о тяжести его прежних грехов, затем — привычка к греху, которую так трудно преодолеть. Но вот мы видим здесь женщину, с сердцем уже испорченным, с натурой страстной, настолько погруженной в греховные утехи, что ради них она забывает и стыд и совесть, попирает все священное, по-видимому, близка к совершенной и окончательной гибели, люди уже отвернулись от нее с презрением.

 

Путем внутренней работы над собой, борьбой со своими пороками, победой над своею страстностью, при благодатной помощи Божией делается великой подвижницей, удостаивается величайших даров благодати Божией, земным ангелом является людям. И прошли годы и сотни лет, а величавый образ пустынницы по-прежнему сияет светом Христовой чистоты и ободряет всех погрязших в грехе людей, желающих своего исправления. И в наше время, когда многие так легкомысленно и снисходительно относятся к грехам тела, воспоминание о жизни преподобной Марии должно быть особенно полезно.

 

Они увидят из него, что грех не может доставить истинного счастья людям, что за короткие мгновения заставляет расплачиваться дорогой ценой — душевной тоской, унынием. Они увидят, с другой стороны, как сильна привычка к злу и как трудно вырвать из своей души, как негодное растение, нечистые греховные мысли и чувства и что поэтому надо всячески остерегаться укреплять в себе эту привычку к злу; они увидят, наконец, что лишь добро сродно богоподобной душе человеческой, что в просветленной и очищенной от греха душе человеческой вселяется благодать Божия, а где она присутствует, там истинное счастье. Поэтому на всех вдумывающихся в себя людей жизнь преподобной Марии производит всегда сильное впечатление.

 

Источник: http://palomnic.org

 

15 лютого - Стрітення Господа Бога і Спаса нашого Ісуса Христа

 

Свято Стрітення Господнього, яке відзначається 15 лютого відноситься до числа великих двонадесятих свят Православної Церкви.

 

У східних країнах Стрітення відоме з IV століття.

 

Це свято встановлено на честь пам'яті про одне з найбільш значущих подій в історії взаємин Господа Бога з людством.

 

Більше двох тисяч років тому, на сороковий день після народження Ісуса Христа Діва Марія і праведний Йосип Обручник принесли Божественне Немовля в Єрусалимський храм згідно з існуючим законом і подякувати за його появу на світ.

 

У храмі Богородицю та Йосипа зустрів праведний Симеон, який, за переданням, був одним із перекладачів Святого Письма Старого Завіту з єврейської на грецьку мову.
Колись, ще молодих літах, Симеон трудився над перекладом книги пророка Ісаії та засумнівався в передбаченні про те, що Христос народиться від земної жінки. Він навіть хотів виправити текст, але в цю мить Симеону з'явився ангел і сказав, що за його сумнів він не помре до тих пір, поки своїми очима не побачить Спасителя.

 

Подивившись на Немовля, праведний Симеон зрозумів, що це і є довгоочікуване диво. Ведений божественним провидінням, Святий взяв його на руки і сказав такі слова: «Нині відпускаєш Ти раба Свого, Владико, за словом Твоїм, з миром, бо бачили очі мої спасіння Твоє, яке Ти приготував перед лицем усіх народів...».

 

Свідком цієї великої події була і стара пророчиця Анна, яка завжди перебувала в храмі, майже весь час проводячи в палких і щирих молитвах до Господа.

 

За свідченнями історії, з 544 року у Візантії було прийнято рішення відзначати Стрітення Господнє більш урочисто. Справа в тому, що на країну один за одним падали нещастя: природні катаклізми, невідомі хвороби, що забирали по кілька тисяч чоловік у день.

 

Саме у 544 році християнам було знамення, після якого вони урочисто звершили всенічне бдіння і хресний хід, і незабаром лиха припинилися, а в подяку Богу Стрітення стало відзначатися з великими почестями.

 

У свято Стрітення на церковних богослужіннях прийнято освячувати свічки. Цей звичай бере свій початок від давньої традиції влаштовувати в цей день святковий хід містом із запаленими свічками і ліхтарями.

 

Тропар

 

Радуйся, Благодатная Богородице Дево, из Тебе бо возсия Солнце правды, Христос Бог наш, просвещаяй сущия во тьме. Веселися и ты, старче праведный, приемый во объятия Свободителя душ наших, дарующаго нам воскресение

 

Дочірні категорії

© 2018 bogblag.org.ua


(04561) 5-38-00


09700, Київська обл.,
м. Богуслав, вул. К.Маркса, 6.

Разработка сайта Echizh