Песни Рождества Христова

И Слово стало плотию, и обитало с нами, полное благодати и истины (Ин 1:14). Более двух тысяч лет назад произошло необычайное событие — вневременный, вечный Бог вошел в человеческую историю и перевернул ее. На вопрос — что нового принес Христос людям, святой Ириней Лионский отвечал: «Все новое» — omnem novitatem. И это действительно так.


Празднование Рождества Христова вошло в церковную жизнь не сразу. Первоначально оно сливалось с появившимся в III веке праздником Богоявления, или Крещения Господня (19 января сейчас, или 6 января по старому стилю), поскольку такие отцы Церкви, как святой Ефрем Сирин, основываясь на словах Евангелия от Луки Иисус, начиная Свое служение, был лет тридцати (см. Лк 3:23), считали, что дата Рождества Христова совпадает с днем Его Крещения. В Армянской Церкви до сих пор существует единый праздник Рождества и Богоявления.


Впервые Рождество начинает выделяться на Западе в середине IV века. В древнем римском месяцеслове, датируемом 354 годом, под 25 декабря мы уже находим упоминание — «день рождения Христа». Многие светские историки считают, что появление празднования Рождества в Риме именно 25 декабря (то есть 7 января по новому стилю) было связано с необходимостью борьбы против языческого празднества «Непобедимого Солнца», приходившегося на этот же день. Однако из переписки святого Кирилла Иерусалимского с римским папой Юлием следует, что разделение праздников Рождества и Богоявления обусловлено развитием внутрицерковных богослужебных традиций.


Несколько слов о двух песнопениях праздника. Тропарь, или основной праздничный гимн Рождества, мог быть создан уже в IV веке. Приведем его церковно-славянский текст:

Рождество Твое, Христе Боже наш,
возсия мирови свет разума,
в нем бо звездам служащии
звездою учахуся
Тебе кланятися, Солнцу правды,
и Тебе ведети с высоты Востока.
Господи, слава Тебе!


Этот гимн говорит о богопознании, пути к которому могут, по промыслу Божию, пролегать везде — в том числе и через внешнее, мирское знание, как это произошло с волхвами. А именование Христа «Солнцем правды» указывает на Христа как на Источник жизни и света — с одной стороны, чистоты и праведности — с другой.


Следующий за тропарем кондак «Дева днесь Пресущественнаго раждает» был написан святым Романом Сладкопевцем в 10-е или 20-е годы VI века. Как гласит предание, святой Роман в юности не имел музыкального слуха и певческого голоса и подвергался насмешкам своих собратий по церковному хору. Однажды во время рождественского богослужения он обратился к Пресвятой Богородице со слезами и молитвой о даровании ему способностей к пению. После молитвы он задремал. Во сне ему явилась Дева Мария и повелела ему съесть свиток, который Она держала в руке. Проснувшись, святой Роман неожиданно для всех вышел на середину храма и стал вдохновенно петь сочиненный им кондак «Дева днесь», который и до сих пор считается одной из вершин церковной поэзии:


Дева днесь Пресущественнаго раждает,
и земля вертеп Неприступному приносит;
Ангели с пастырьми славословят,
волсви же со звездою путешествуют,
нас бо ради родися Отроча младо,
превечный Бог.

 

 

Парадоксальное соединение земного и небесного, материального и сверхсущностного, человеческого и божественного — вот сама суть христианства. Невидимый и непостижимый Бог воплотился и стал Человеком — вот, что значит день Его рождения.

 

Приведено сокращенно, полный вариант на сайте www.nspm.kiev.ua

 

Записки монаха Иосифа Григориатского (1915-2008)

«Господи, познакомь меня с этим незнакомцем. Я знаю свое имя, возраст, вес, цвет глаз и волос, но сути своей не ведаю. Она пребывает во мне, скрытая и неизведанная. Однако Ты, Господи, “испытывающий сердца и утробы”, знаешь ее. Ты знаешь каждого человека, приходящего в этот мир, от чрева матери его. Ты держишь в своих руках Создателя фотографию нашей таинственной и неизвестной сути, изображенной в мельчайших деталях. Чего бы я только не отдал, Господи, чтобы получить эту фотографию! Подержать ее перед глазами и увидеть, наконец, кто я. Некий тайный голос говорит мне, что я не выдержал бы вида этой фотографии. А если бы я и смог рассмотреть ее, то не узнал бы на ней себя. Потому, Господи, я благодарен, что Ты, преисполненный любви ко мне, хранишь в тайне это истинное отображение моей сущности. И я знаю, что Ты будешь работать в моей душе, чтобы восстановить мой подлинный образ и представить его без пятен и морщин, но в святости и непорочности. Господи, я желаю дать тебе возможность проявить мою истинную сущность.

 

 

Сущность моя, погрузись глубоко в колодец самопознания. Проникнись волей Божьей в своей жизни. Отправляйся на поиски жемчужин и золотоносного песка на золотых рудниках слова Божьего. Ищи и открой сферу своего бытия, чтобы умножались внутри тебя запасы Божественной благодати. Заложи глубоко в себе “основание, которое есть Иисус Христос” (1 Кор. 3:11). Если желаешь подняться высоко, опустись, заройся. Копай все глубже и глубже. Открой, Господи, глубоко во мне колодец самопознания и смирения…

 

Зачем я молюсь? Конечно, не для того, чтобы перечислить Богу мои грехи. И не с тем, чтобы похвалиться своими делами. И не успокоить свою совесть выполнением своего молитвенного долга. И не для того, чтобы осудить других “грешников”, которых я повстречал на своем пути, или начать и окончить свой день “религиозно”. Но для того, чтобы попросить Многоблагоутробного Господа покрыть своей неистощимой милостью мои многочисленные ошибки и грехи. Для этого я молюсь! Чтобы обновилось во мне осознание моей греховности, равно как и мое доверие милости Божьей. И когда я молюсь, я ощущаю себя рядом со Святым Богом!”

Источник: www.pemptousia.ru

 

24 грудня - день пам’яті преподобного Кукші Одеського

Схиігумен Кукша народився в 1874 році в селі Гарбузинка Херсонської губернії (нині Миколаївська область) у благочестивій селянській родині Кирила і Харитини Величків. У них було четверо дітей: Феодор, Косьма (майбутній отець Кукша), Іоан і Марія.

 

Мати преподобного в юності мріяла бути черницею, але батьки благословили її на заміжжя. Вона ж молилася Богу, щоб хоч хто-небудь із її дітей сподобився подвизатися у чернечому чині.

 

У віці 20 років Косьма вперше вирушив паломником в Святий Град Єрусалим разом зі своїми односельцями, а на зворотному шляху відвідав Святу Гору Афон. Тут душа молодої людини розпалилася бажанням служити Богу в ангельському образі. Але перед тим він повернувся додому за батьківським благословенням.
Вдома Косьма відвідав київського чудотворця Іону, відомого своєю прозорливістю. Благословляючи юнака, старець торкнувся його голови хрестом і несподівано сказав: «Благословляю тебе в монастир! Будеш жити на Афоні!»

 

Кирило Величко не відразу погодився відпустити сина в монастир. А мати батюшки, отримавши дозвіл чоловіка, з великою радістю благословила своє чадо Казанської іконою Божої Матері, з якої святий не розлучався все своє життя, і яку поклали йому в труну після смерті.

 

Так у 1896 році Косма прибув на Афон і став послушником Руського Свято-Пантелеїмонівського монастиря.

 

Через рік ігумен благословив його з матір’ю знову відвідати Єрусалим. Тут сталося дві дивовижні події, що послужили знаменнями його майбутнього.

 

В Єрусалимі є Сілоамська купіль. Існує звичай занурюватися в це джерело всім прочанам, особливо безплідним жінкам, і за переказами, та, котра першою встигне зануритися у воду, буде мати дитя.

 

Косьма з матір’ю теж ходив до купелі. Сталося так, що в напівтемряві хтось штовхнув його зі сходів, і він несподівано впав першим в воду прямо в одязі. Жінки з жалем закричали, що першим в воду занурився юнак. Але це було знаменням, що у отця Кукші буде багато духовних чад. Він завжди говорив: «У мене тисяча духовних чад».

 

Друге знамення сталося у Віфлеємі. Вклонившись місцю народження Христа-Богонемовляти, паломники стали просити охоронця дозволити їм взяти святої оливи з лампад, але той виявився жорстоким і непоступливим. Раптом одна лампада чудесним чином перекинулася на Косьму, обливши весь його костюм. Люди оточили юнака і руками збирали з нього святу олію. Так Господь показав, що через отця Кукшу безліч людей буде отримувати Божественну благодать.

 

Через рік після приїзду з Єрусалиму на Афон він отримав благословення ще раз побувати у Святому Граді і нести послух біля Гробу Господнього.

 

Після повернення на Афон 28 березня 1902 року послушник Косьма був пострижений в рясофор з ім’ям Костянтин, а 23 березня 1905 року, – в чернецтво і названий Ксенофонтом. Його духівником став старець-подвижник Мелхиседек, який подвизався відлюдником і був ченцем високого духовного життя.

 

У 1912-1913 роках через негаразди на Афонській Горі грецька влада зажадала виїзду з Афону багатьох руських ченців, в тому числі, і майбутнього святого. «Так Богу завгодно, щоб ти жив в Росії, там теж треба рятувати людей», – сказав його духовний отець.

 

Так афонський монах Ксенофонт став насельником Києво-Печерської Лаври. Тут 3 травня 1934 року він був висвячений у сан ієромонаха.

 

Батюшка дуже хотів прийняти велику схиму, але по молодості років йому відмовляли в його бажанні. Якось, переоблачаючи мощі в Дальніх Печерах, преподобний почав благати святого схимника Силуана ​​про те, щоб прийняти схиму. І ось в 56-річному віці отець Ксенофонт несподівано важко захворів – як думали, безнадійно. Вмираючого постригли у велику схиму і нарекли йому ім’я на честь священномученика Кукші Печерського. Незабаром після постригу отець Кукша став одужувати, а потім і зовсім став на ноги.

 

З 1938 року для батюшки почався важкий десятирічний сповідницький подвиг. Його як «служителя культу» засуджують до п’яти років таборів в місті Вильва Молотовської області, а після відбуття цього терміну – до п’яти років заслання. Так у віці 63-х років отець Кукша був посланий на виснажливі лісоповальні роботи. Працювали по 14 годин на добу, отримуючи дуже мізерну їжу.

 

У 1948 році, після закінчення ув’язнення і заслання, отець Кукша повернувся в Києво-Печерську Лавру і був із великою радістю прийнятий братією. Загартований в горнилі страждань, батюшка почав нести тут подвиг старчества, окормляючи безліч віруючих людей. За це КДБісти наказали духовної влади перевести старця з Києва кудись подалі, в глухе місце.

 

У 1953 році отця Кукшу перевели в Свято-Успенську Почаївську Лавру. Тут він був призначений на послух кіотного біля чудотворної Почаївської ікони Пресвятої Богородиці, а також упродовж трьох років служив ранню Літургію в печерному храмі і сповідав людей.

 

Одного разу, коли він стояв біля чудотворної ікони Божої Матері, у нього на нозі лопнула вена. Налився повний чобіт крові. Оглянути хвору ногу прийшов відомий своїми чудовими зціленнями ігумен Йосиф (в схимі Амфілохій). Діагноз був невтішним: «Збирайся, отче, додому», тобто, помирати.

 

Всі ченці і миряни гаряче зі сльозами молилися Матері Божій про дарування здоров’я дорогому старцю. Через тиждень ігумен Йосиф знову прийшов до отця Кукші і, побачивши рану, що практично зажила, в подиві вигукнув: «вимолили чада духовні!»

 

Духовна дочка батюшки розповідала, що одного разу, під час звершення Божественної Літургії отцем Кукшею, вона бачила біля вівтаря печерного храму благоліпного чоловіка, який йому співслужив. Коли вона повідомила про це отцю Кукші, той сказав, що це був преподобний Іов Почаївський, який завжди служить разом з ним, і строго наказав нікому не відкривати цієї таємниці до самої його смерті.

 

Так протікало життя старця в Почаївській обителі, але ворог роду людського і тут почав гоніння на нього, і щоб убезпечити батюшку від нападок з боку ненависників, єпископ Чернівецький Євменій в 1957 році переслав його в Свято-Іоано-Богословський монастир села Хрещатик Чернівецької єпархії. Роки життя тут були тихими і спокійними для отця Кукші. Але в 1960 році сюди переселили монахинь з розформованого Чернівецького жіночого монастиря.


Після цих подій отець Кукша переїхав в Одеський Свято-Успенський Патріарший монастир, який став останнім берегом в його поневіряннях. Тут основним послухом старця стала сповідь. Причащався він кожен день, дуже любив ранню Літургію. Казав: «Рання Літургія – для подвижників, пізня – для постників».

 

Святий Кукша став восприємником при чернечому постризі Блаженнішого митрополита Київського і Всієї України Володимира (Сабодана).

 

Восени 1964 він захворів: в нападі злості келейник Микола в жовтні місяці в 1-й годині ночі вигнав отця Кукшу роздягненим з келії. У темряві старець впав в яму, пошкодивши ногу, і так пролежав до ранку, поки його не виявили братія. Старець захворів двостороннім запаленням легенів. Незважаючи на старання близьких, він так і не оговтався від хвороби.

 

Блаженний подвижник передбачав обставини і час своєї смерті. За кілька миттєвостей до смерті старець сказав: «спинився час» і дуже спокійно відійшов до Господа.

 

Влада, боячись, що збереться велика кількість людей, розпорядилися не брати телеграм з Одеси з оповіщенням про смерть отця Кукші, вимагали провести поховання на його батьківщині. Але намісник монастиря мудро відповів: «У монаха батьківщина – монастир».

 

Після блаженної кончини старця свідченням його святості стали чудеса, що відбувалися на могилі преподобного, і 29 вересня 1994 року правлячий архієрей, митрополит Одеський і Ізмаїльський Агафангел, звершив обретіння мощей старця, а 22 жовтня того ж року його було прославлено в лику преподобних.

 

Ще за життя святий Кукша заповідав усім приходити до нього на могилку зі своїми скорботами, обіцяючи клопотати за всіх перед Богом.

 

Сьогодні мощі преподобного Кукші спочивають в Одеському Свято-Успенському монастирі, за заповітом святого посилаючи благодатну допомогу всім, хто з вірою до нього звертається.

 

Джерело: www.rivne.church.ua

 

СЛОВО ПАСТЫРЯ. Пост.

Святитель Тихон (Задонский)

Как видим, есть пост телесный, есть пост и душевный. Телесный пост – когда чрево по­стится от пищи и питья. Душевный пост – ког­да душа воздерживается от злых помыслов, дел и слов.

 

Изрядный постник тот, кто удерживает себя от блуда, прелюбодеяния и всякой нечи­стоты.

 

Изрядный постник тот, кто воздерживает себя от гнева, ярости, злобы и мщения.

 

Изрядный постник тот, кто наложил на язык свой воздержание и удерживает его от празднословия, сквернословия, безумия, клеветы, осуждения, льсти, лжи и всякого злоречия.

 

Изрядный постник тот, кто руки свои удерживает от воровства, хищения, грабежа, и сердце свое – от желания чужих вещей. Словом, добрый постник тот, кто от всякого удаляется зла.

 

Видишь, христианин, пост душевный. По­лезен нам пост телесный, так как служит к умерщвлению наших страстей. Но пост ду­шевный нужен непременно, потому что и те­лесный пост без него ничто.

 

Многие постятся телом, но не постятся ду­шой.

 

Многие постятся от пищи и питья, но не постятся от злых помыслов, дел и слов – и ка­кая им от того польза?

 

Многие постятся через день, два и более, но от гнева, злопамятства и мщения постить­ся не хотят.

 

Многие воздерживаются от вина, мяса, рыбы, но языком своим людей, подобных себе, кусают – и какая им от того польза? Некоторые часто не касаются руками пищи, но прости­рают их на мздоимство, хищение и грабеж чу­жого добра – и какая им от того польза?

 

Истинный и прямой пост – воздержание от всякого зла. Если хочешь, христианин, что­бы тебе пост полезен был, то, постясь теле­сно, постись и душевно, и постись всегда. Как налагаешь пост на чрево свое, так наложи на злые мысли свои и прихоти.

 

Да постится ум твой от суетных помышле­ний.

Да постится память от злопамятства.

Да постится воля твоя от злого хотения.

Да постятся очи твои от худого видения: «отврати очи твои, чтобы не видеть суеты» (Пс. 118:37).

Да постятся уши твои от скверных песен и шептаний клеветнических.

Да постится язык твой от клеветы, осуж­дения, кощунства, лжи, лести, сквернословия, и всякого праздного и гнилого слова.

Да постятся руки твои от биения и хище­ния чужого добра.

Да постятся ноги твои от хождения на злое дело. «Уклонись от зла и сотвори добро» (Пс. 33:15; 1 Петр. 3:11).

 

Вот христианский пост, которого Бог от нас требует. Покайся, и, воздерживаясь от всяко­го злого слова, дела и помышления, учись вся­кой добродетели, и будешь всегда перед Бо­гом поститься.

 

«Если вы поститесь в ссорах и распрях, и бьете рукою смиренного, зачем предо Мной поститесь, как ныне, чтобы голос ваш был услышан. Не такой пост Я избрал и день, в ко­торый смирит человек душу свою, когда согнет шею свою, как серп, и подстилает под себя ру­бище и пепел. Не такой пост назовете постом приятным, не такой Я избрал, – говорит Гос­подь. – Но разреши всякий союз неправды, раз­рушь все долги, записанные насильно, отпусти сокрушенных на свободу, всякое писание непра­ведное раздери, раздробляй с алчущими хлеб твой, и нищих, не имеющих крова введи в дом; когда увидишь нагого, одень его, и от единокров­ного твоего не укрывайся. Тогда откроется, как заря, свет твой, и исцеление твое скоро возрас­тет, и правда твоя пойдет пред тобою, и сла­ва Господня будет сопровождать тебя. Тогда ты воззовешь, и Господь услышит; возопиешь, и Он скажет: «Вот Я!» Когда ты удалишь из сре­ды твоей ярмо, перестанешь поднимать перст и говорить оскорбительное, и отдашь голодно­му душу твою и напитаешь душу страдальца: тогда свет твой взойдет во тьме, и мрак твой будет как полдень» (Ис. 58:4–10).

 Из сочинения «Сокровище духовное» (статья 89).

 

Дочірні категорії

© 2018 bogblag.org.ua


(04561) 5-38-00


09700, Київська обл.,
м. Богуслав, вул. К.Маркса, 6.

Разработка сайта Echizh