Світ Ангелів

Світ Ангелів (у перекладі «посланників», «вісників») створений Господом, про що вказано в перших словах Святого Письма: «На початку сотворив Бог небо й землю» (Бут 1:1). Тут під небом розуміється світ Ангельський, який за думкою більшості святих отців існував до створення матеріального світу та першої людини.

 

Ангели — вільні безтілесні істоти, обдаровані розумом, які постійно рухаються і служать Богу. Вони розрізняються за своєю близькістю до Творця й тією роллю, заради якої Він створив їх. За св. Діонісієм Ареопагитом вони складають так звану Небесну ієрархію: дев’ять чинів, по три чина в кожному рівні ієрархії. До вищої ієрархії входять Серафими, Херувими, Престоли; до середньої – Верховенства, Сили, Влади; до нижчої – Начала, Архангели, Ангели.

 

 

 

Архангел (у перекладі «начальник Ангелів») в Небесній ієрархії є восьмим, передостаннім ангельським чином. У Старому Завіті це слово згадується тільки одного разу в другоканонічній 3-й Книзі Ездри по відношенню до Архангела Ієремиїла (3 Езд 4:36). При цьому, саме його часто не зображують на іконах Собору Архангела Михаїла. А в Новому Завіті (Іуд 1:9; 1 Сол 4:16) та християнській літературі Архангелом називають Михаїла та ставлять його на перше місце серед усіх восьми Архангелів: Михаїла, Гавриїла, Рафаїла, Уриїла, Салафиїла, Ієгудиїла, Варахиїла та Ієремиїла. Їх служіння Господу відрізняється одне від іншого та, як правило, відповідає їх іменам. Усі Архангели найперше служать Богу, а також приймають участь у богослужіннях Церкви.  

 

Святкування Собору Архистратига Михаїла та інших Небесних Сил безплотних установлено в Християнській Церкві з початку IV століття у день 21 листопада.

 

Розповімо коротко про кожного з Архангелів.

Читати далі...

СЛОВО ПАСТЫРЯ. Ищите добра...

Архиепископ Иоанн (Шаховской)

Трудно живется нам, людям, – от нашего зла человеческого и от следствий его. Человек страдает, прежде всего, от того зла, которое живет в нем самом, а потом и от того зла, которое живет в других людях. Зло, как снежный ком, увеличивается, если ему не противопоставлять добра, если его не растапливать лучами добра и милосердия. И в других людях, и в себе самих мы побеждаем холодное, темное зло только сияющим, согревающим Христовым добром. Это Христово добро может быть иногда гневным, свято негодующим, обличающим зло, – оно и должно быть иногда таким огненным, но оно никогда не будет нести зла под маской добра. Таково свойство того состояния духовного, о котором говорит апостол. Нам нужно, прежде всего, блюсти свою душу и хранить ее в мирном духе; и если мы уже этого достигли, будем помогать душе другого человека – быть в добре.

 

Чтоб излечить другую душу человеческую, нам надо знать на своей душе действие того средства лекарственного, которое мы предлагаем. Лекарство Христовой правды, Христова добра испытано уже в веках, в двух тысячелетиях, испытано на всех характерах и во всех народах мира. Это дивное лекарство имеет необычайную силу, если его принять «внутрь», ввести в сердце свое и в ум свой... Вот одна из драгоценных капель этого лекарства: «Братья, вразумляйте бесчинных, утешайте малодушных, поддерживайте слабых, будьте долготерпеливы ко всем. Смотрите, чтобы кто кому не воздавал злом за зло, но всегда ищите добра и друг другу и всем».

 

Некоторые, желая оправдать таящееся в них зло, ссылаются на свой «характер». Но характер формируется и складывается от свободных человеческих реакций на окружающий мир. Делающий добро другим людям приобретает прекрасный характер; и это есть лучшая его награда уже в этом мире. А в будущем мире он будет одного духа с Самим Богом и с мириадами существ спасенного в Боге творения. Делающий же зло и потакающий злу других приобретает ужасный характер и становится бичом и несчастьем для окружающих, и для своей семьи, для своего народа. Стоит лишь начать оправдывать в себе проявление и вспышки зла, как развращение души пойдет само собою и ее гибель последует.

 

Нравственный характер взрослого человека – это то, что человек сотворил и творит сам с собой. Душа – земля. Человек – земледелец своей души. Если в земле душевной сеется слово Божие, слово Правды и любви Христовой, то плод бывает сладкий, радостный, для самого человека и его окружающих. Если же человек сеет в душе своей плевелы зла, то вырастут сорные, ядовитые травы духа, которые будут мучить и самого человека, и других людей.

 

Душу еще можно уподобить глине, человека же – скульптору. Скульптор лепит из глины образ человеческий. Так сам человек лепит из своих душевных качеств и способностей или образ человеческий, или звериный.

 

Делая какое-либо зло, человек не только впрыскивает в свое сердце смертельный яд, но и брызжет этим ядом на других людей, иногда на самых близких... Но при посторонних людях человек обычно неохотно показывает себя с дурной стороны; дорожа мнением о нем других, он хочет, чтобы о нем все всегда думали хорошо. В привычной же домашней обстановке он являет свой настоящий лик и мучает своих близких... Скрытое зло или явное – остается всегда злом, и человеку надо от него избавиться как можно скорее. Как? Прежде всего чрез осознание высшего смысла своей земной жизни, ее великого бессмертия в Боге и ее краткости на земле; чрез познание Евангелия и Иисуса Христа; чрез обращение к Его правде. Христос открывает настоящее и вечное Спасение людям... И, благодатью Своей, вводит в это спасение. «Я свет миру, – говорит Он. – Кто последует за Мною, тот не будет ходить во тьме, но будет иметь свет жизни» (Ин. 8, 12). Если будем ходить в этом свете, то станем сынами света; темное зло потеряет над нами свою власть, и мы перейдем «от власти тьмы в Царстве возлюбленного Сына Божия» (Кол. 1, 13) Иисуса Христа. И будем светильниками, озаряющими ночь скорби и в жизни других людей. Мы будем во Христе, утешением для печальных, исцелением для израненных злом мира.
 

Материал из сайта www.nspm.kiev.ua

 

СЛОВО ПАСТЫРЯ. Борьба с немощами

Преподобный Варсонофий Оптинский

«Всякий человек начинает учение с азбуки, заучивая постепенно букву за буквой. Вот и вы подошли к первой букве. Первая буква в азбуке «а». По-славянски она произносится «аз», что же это значит? — «Аз» значит «я», т. е. вам теперь представляется рассмотреть самого себя, свое собственное «я». Всмотритесь вы и увидите в себе все пороки, страсти, которых вовсе в себе не предполагали. Вы увидите и гордость — мать всех пороков, и уныние, и леность, а там, вглядываясь со вниманием, вы увидите и осуждение, гнев, и сребролюбие, и зависть, и злобу. Да неужели я злой? Вот уж не думал! А злоба есть. А там, глядишь, встанет исполин — блуд… Все прочее, все страсти во мне есть. Господи! Какой я грешный! Нет надежды на спасение, я не могу бороться, нет сил!.. Но что же я отчаиваюсь, Христос приходил призвать не праведных, но грешных на покаяние. «Господи! Немощен есмь «аз», помоги! На Тебя вся надежда, Господи! Я вижу теперь, что я сам по себе ничего не могу!» Тут вы, познав свою немощь, выучив первую букву, обращаетесь за помощью к Богу, переходите ко второй букве, «буки», — это древлеславянское слово, значащее «Бог», собственно не «буки», а «Бук». Здесь вы, сознавая свою немощь, будете надеяться на Бога, жить по Божию велению, по заповедям. Будете падать, спотыкаться, но ничего, не надо терять надежды на Бога. Упали, так не лежите, надо скорее встать и опять в путь, и так дальше и дальше. Вы больше и больше будете смиряться, видя свою немощь. Вот это вторая буква. Затем идут буквы «веди», «глаголь», «добро»! Итак, вы по мере того, как будете преуспевать в богоугодном житии, вы будете подходить к третьей букве, «веди», т. е. вы постепенно начнете ведать истину. Ваш разум будет мало-помалу проясняться, очищаться. А затем «глаголь», «добро», т. е от избытка сердца начнут уста глаголить. Так вот видите, что не все сразу делается, а постепенно».

(Душеполезные поучения преподобных Оптинских старцев, 5, с. 8-9)

 

14 жовтня — церковне свято Покрови Божої Матері

«Діва нині предстоїть у церкві та із сонмом святих невидимо за нас молиться Богові», — так у піснеспіві, який лунає цього дня в храмах, оспівується духовний сенс цього свята.

 

Дивовижно, але греки, спадкоємці духовної традиції Візантії, зовсім забули це святкування – після захоплення в 1453 році Царгороду турецькими військами згадка про святкування Покрову зникає з Візантійських святців. Вона з’явиться в грецьких богослужбових книгах лише після Другої Світової, але традиція відзначати Покров там так і не відродиться.

 

Натомість у нас та на теренах усіх держав — духовних наступниць Київської Русі — це святкування входить до числа великих церковних свят і відзначається з особливою урочистістю.

 

Сталася ця дивна подія в Х столітті в Константинополі.

 

Місто оточили вороги: за одними історичними даними, це були сарацини, за іншими версіями – наші далекі предки, русичі-язичники. Греки були не в силі захиститися від них. У надії на милість Божу імператор звелів усім зібратися для молитви у Влахернському храмі, де зберігалася Риза Божої Матері.

 

О четвертій годині ночі святий Андрій, Христа ради юродивий, до речі – слов’янин за походженням, підвів у молитві очі догори і побачив Божу Матір в оточенні ангелів і багатьох святих: Пречиста Діва слізно молилася за християн, а потім зняла сяючий покров, яким було вкрито Її голову, та розгорнула його над усіма, хто тієї ночі молився в храмі.

 

Підбадьорені розповіддю про небесне заступництво Богородиці, греки, хоча й з малими силами, рішуче взялися захищати рідне місто та здобули перемогу.

 

За останніми історичними дослідженнями, церковне свято Покрови Пресвятої Богородиці було встановлене в Київській Русі за сприяння святого благовірного князя Володимира Мономаха (хоча існує й інша версія).

 

Здавна Свято Покрову Пресвятої Богородиці особливо вшановується в Україні – саме на честь Покрову освячено більшість козацьких церков, Покровським був головний храм Запорізької Січі, бо з перших років свого існування українське козацтво в своїх молитвах зверталося до Божої Матерії з надією, що Пречиста покриє своїм омофором православне воїнство під час відстоювання прабатьківської віри чи звільнення братів і сестер з бусурманського полону.

 

І хоча козацьке військо зазвичай було нечисленним, як і колись захисники Константинополя, але Божа Мати так само милостиво розкривала Свій святий Покров над тими, хто з вірою Христовою звершував праведну справу.

 

Дивовижне явлення Покрови Божої Матері було відкрите двом людям – блаженному Андрію, Христа ради юродивому, та його учню, блаженному Єпіфанію.

 

Спостерігаючи це дивне видіння, учитель запитав учня: «Чи бачиш, брате, Царицю і Госпожу, Яка молиться за увесь світ?» На що почув: «Бачу, отче, та вжахаюся…»

 

Збереглося кілька цікавих діалогів між Андрієм та Єпифанієм, які є добрим повчанням для християн і по сьогодні.

 

Ось один із них: якось Єпифаній поцікавився в Андрія: «Що означають слова Господа «не будьте багатослівні в молитві»?» На що отримав такий коментар свого блаженного вчителя: «Багатослів’я, сину, полягає в тому, що деякі, стоячи на молитві, говорять: «Господи! Подай мені їжу, і пиття, і багатство, і честь, і владу, і таке інше…» — і все це замість того, щоб зітхнути: «Господи! Згрішив я! Прости й помилуй!» Бог не хоче, щоби ми просили зайве, натомість хоче, щоб ми передусім шукали Царства Божого і Правди Його – тоді й решта того, що нам насправді потрібно, обов’язково нам додасться».

 

Ще раз вітаючи з церковним святом Покрови, усім нам побажаємо: по-перше – чистоти очей нашого серця, щоб вони були здатні відчувати дотик Небесного Світу до нашого земного життя.

 

По-друге – розуміння, що наших особистих сил не вистачить, аби захистити фортецю власної душі від зовнішніх нападників.

 

І по-третє, частіше підіймати очі догори та уважніше вдивлятися в Небо, долучаючи до цього тверду надію на Бога та щиру молитву.

 

Пресвята Богородице, покрий нас від усіляких бід та спокус Твоїм Святим Омофором!

 

Джерело: http://orthodoxy.org.ua

 

Дочірні категорії

© 2018 bogblag.org.ua


(04561) 5-38-00


09700, Київська обл.,
м. Богуслав, вул. К.Маркса, 6.

Разработка сайта Echizh