2 августа - день памяти пророка Илии

Среди всех ветхозаветных пророков особое место занимает пророк Илия, святую память которого чтит сегодня Церковь. В текстах Нового Завета имя пророка Илии часто упоминается Иисусом. Захария, отец Иоанна Предтечи, говорил, что Иоанн явится «в духе и силе Илии», то есть будет обладать чертами и рвением пророка Илии, будто он и был самим пророком Илией, возвращения которого ожидал народ. Иисус Христос, свидетельствуя о пророке Иоанне и восхваляя его, назвал его Илией, сказав, что, если народ желает, он должен принять его, ведь он и есть Илия, который должен прийти.

 

 

Примечательно, что ученики, находясь на горе в момент святого Преображения, видели двух пророков, Моисея и Илию, беседовавших с Иисусом Христом. «Явились им Моисей и Илия, с Ним беседующие» (Мф. 17:3). Все это показывает, какое исключительное положение среди пророков занимает Илия в народном сознании. Даже в Иисусе Христе, слушая Его учение и наблюдая Его чудеса, люди видели вернувшегося на землю пророка Илию. Иисус Христос спрашивает: «За кого люди почитают Меня?». И ученики отвечают: «Одни за Иоанна Крестителя, другие за Илию».

 

Пророк Илия происходил из города Фисвы, находящегося за Иорданом, вследствие чего его называют Фисвитом. Он пророчествовал в годы царствования царя Ахава, бывшего у власти в период с 873 по 854 гг. до Рождества Христова. Ахав и в особенности его жена Иезавель были нечестивыми людьми, и проповедь пророка Илии была направлена против них.

 

Иезавель, которая по своему происхождению не была Израильтянкой, стала причиной того, что вера начала искажаться языческими традициями. Она преследовала пророка Илию, из-за чего ему приходилось постоянно скрываться. Ее ненависть к пророку Илие походила на ненависть Иродиады к Иоанну Предтече.

 

Первое важное событие, связанное с пророком Илией, – наступившая по его молитвам засуха, продлившаяся три с половиной года. В это время пророк скрывался в пещерах за рекой Иордан. Там он нашел источник с водой, а каждое утро ворон приносил ему еду. Когда вода исчезла, пророк покинул ущелье и жил в доме одной вдовы. В доме нашлось немного муки и масла, однако, пока пророк находился в этом доме, они не имели недостатка в еде. У вдовы был ребенок, но однажды случилось так, что ребенок заболел и умер. По молитвам пророка ребенок воскрес.

 

Второе важное чудо, явленное пророком Илией, – сошедший с неба, по его молитвам, огонь. По приказу царя Ахава были собраны четыреста языческих жрецов, находившихся под защитой Иезавель. Пророк Илия предложил им состязание. Жрецы подняли на жертвенник дрова и жертвенное животное для совершения жертвы и принялись бегать вокруг и призывать в течение всего дня языческого бога Ваала, чтобы тот ниспослал огонь, «но не было ни голоса, ни ответа, ни слуха». Тогда пророк Илия приказал: «Прекратите! Сейчас я принесу свою жертву». Илия сделал свой жертвенник, возложил на него дрова, трижды полил их водой и помолился. После чего с неба сошел огонь и полностью сжег жертвенник.

 

Затем народ схватил 400 жрецов, а пророк Илия строго наказал их. Разъяренная Иезавель преследовала пророка, но он скрылся, поднявшись высоко на гору Хорив, где пятьсот лет назад Моисей услышал голос Божий и наблюдал горящий, но неопаляемый куст. Здесь пророк Илия скрывался в пещерах. Здесь Бог преподал ему важный урок, сказав: «Поднимись высоко на вершину, и увидишь Бога. Подует сильный ветер, начнется землетрясение, ты увидишь огонь, после чего подует легкий свежий ветер. Бог будет не в буре, не в землетрясении, не в огне, но в этом легком дуновении».

 

Пророк Илия был человеком, горящим святым дерзновением. Как жизнь его была подобной пламени, так и на небо он вознесся в огненной колеснице. Аминь.

 

Источник: www.pemptousia.ru

 

28 июля - день святого равноапостольного князя Владимира

Более тысячи лет тому назад Господь послал на Киевскую землю своего избранника. Им стал человек, который сыграл важную роль в истории тогда еще Киевской Руси. Благодаря ему мы обрели веру в Истинного Бога, стали православными христианами.

 

«Красное солнышко», «князь», «великий», «наш каган», «равноапостольный» и наконец «Святой». Все эти описания сводятся к одной личности – Святому равноапостольному и Великому князю Владимиру.

 

Житие просветителя с исторической подробностью сохранено в летописи преподобным Нестором и вкратце начертано почти современным ему черноризцем Печерским Иаковом.

 

Первые годы жизни и княжения Владимирова прошли во тьме язычества. В 980 году Владимир вступил на отеческий престол и явил себя не только храбрым воителем, подобно своему отцу Святославу, но и мудрым правителем, подобно блаженной бабке Ольге.

 

По слову летописца, «побежденный вожделение», страстный, сильный, любящий войны и походы, безудержный в пирах и забавах, Владимир был сыном своего отца Святослава — язычником не столько по убеждению, сколько по образу жизни. Христианство должно было отталкивать Владимира своими нравственными правилами. Кроме того, Владимир, как и его предшественники, мечу доверял более, чем кресту.

 

Желание познать истину уже возгорелось в душе Владимира, который с детства еще помнил христианские нравы и советы своей бабки Ольги и вместе с христианами плакал над ее могилой. С языческой необузданностью страстей в нем сочеталась и определенная душевная глубина, мудрость, сердечная доброта, а это есть видимые причины того, почему его сердце оказалось способно воспринять Бога.

 

Он перестал верить в богов, называя идолов бревнами и начал заниматься поисками той веры, которую он хотел установить для себя и для подданых в своем государстве. К нему приходили послы разных держав, каждый из которых предлагал князю свою веру. Но никакая вера не заинтересовала князя так, как вера греков.

 

Князь Владимир, призванный Промыслом Божиим быть крестителем Руси, был уже готов принять православную веру от греков, но, будучи мудрым руководителем, подготавливал народ к крещению путем частых бесед о вере на княжеском дворе, путем испытания вер. Он посылал своих людей в другие страны. Отправляя посольство, он знакомил руссов с верою, состоянием торговли, армии, бытия, жизни народов.

 

Послы, прибыв из Константинополя, так охарактеризовали свое впечатление от богослужения, которое в Константинопольском храме во имя Софии Премудрости Божией совершал патриарх: «Не знали, на небе или на земле мы, ибо нет на земле такого зрелища и красоты такой, и не знаем, как рассказать об этом, знаем только, что пребывает там Бог с людьми, и служба их лучше, чем во всех других странах. Не можем мы забыть красоты той…».

 

Так было принято историческое государственное решение о крещении Руси.

 

В 988 году Владимир собрал многочисленную дружину и пошел войной на Корсунь. Взяв его, Владимир сказал: «Вот я взял славный град ваш Корсунь; слышу, что имеете сестру свою еще девицею, и прошу ее себе в супруги; если же не отдадите ее, то и с вашим царствующим градом поступлю так, как с Корсунью».

 

Трудно было императору Василию и Константину убедить царевну Анну идти в чуждую страну, за князя-варвара по греческим понятиям. Но Господь, все устрояющий на пользу человекам, хотел просветить чудом Владимира. У русского князя заболели глаза, он оказался поражен слепотою.

 

Князь упал духом, но мудрая царевна утвердила его в Христовой вере; она послала сказать ему: "Приими временную слепоту сию как посещение Божие, ибо желает показать тебе Господь неизреченную свою славу; если хочешь освободиться от своей болезни, креститесь во имя Святой Троицы, иначе не можешь исцелиться".

 

Владимир поверил и сказал: "Если сие исполнится, то поистине велик Бог христианский!"  Он велел все приготовить для своего крещения. С чрезвычайным торжеством совершено было таинство крещения. Как только епископ возложил святительскую руку на главу новокрещенного и стал погружать его в купель - во имя Отца и Сына и Святого Духа, внезапно князь прозрел и прославил Бога.

 

 

И как только князь Владимир крестил жителей Киева, он позаботился, чтобы и вся подвластная ему земля просветилась святым крещением. Повсюду велел сокрушать капища, низвергать кумиров и ставить наскоро срубленные церкви, разослал пресвитеров для крещения народа. В Киеве, на бывшем холме Перуна, чтобы истребить память языческого бога, поставил церковь во имя своего ангела - святого Василия.

 

Просвещение Руси сразу же началось на церковно-славянском языке, и Византия направила в Русь с царевной Анной не греческое, а болгарское духовенство и богослужебные книги на церковно-славянском языке. В этом заключалась историческая правота Греческой Церкви в отношении Руси, Премудрость Божия Промысла о судьбах Православия. Труды великого князя Владимира и первых Киевских митрополитов Михаила и Леонтия, дали замечательные плоды. Прошло несколько лет, и к концу X века на Руси уже были свои епископы, священники и диаконы, значительно возросло количество грамотных людей разных возрастов и званий.

 

При святом князе Владимире Киевская Русь достигла расцвета и ее влияние распространилось далеко за ее пределы. Эпоха святого Владимира была ключевым периодом для государственного становления Православной Руси.

 

Креститель Руси заболел и предал дух Господу в селе Спас-Берестове 15 июля 1015 года. Он правил Русским государством 37 лет (978—1015), из них 28 лет прожил во святом крещении. Память о князе Владимире живет в человеческих сердцах. И сегодня он для нас «красное солнышко», он светит лучами Божественной истины и молится пред престолом Божиим за нас грешных.

 

Тропарь, глас 4

 

Уподобился еси купцу, ищущему добраго бисера, славнодержавный Владимире, на высоте стола седя матере градов, богоспасаемаго Киева; испытуя же и посылая к Царскому граду уведети православную веру, обрел еси безценный бисер, Христа, избравшаго тя, Яко втораго Павла, и оттрясшаго слепоту во святей купели душевную вкупе и телесную. Темже празднуем твое успение, людие твои суще: моли спастися державы твоея Русския начальником и множеству владомых.

 

Источник: http://religions.unian.net

 

Первоверховні апостоли Петро і Павло

Блаженніший Митрополит ВОЛОДИМИР

 

Святих апостолів Петра і Павла Православна Церква називає Первоверховними. Цим почесним найменуванням вони відзначені, бо особливо потрудилися в поширенні Христового вчення серед язичницьких народів і показали найвищі зразки відданості і любові до Божественного Учителя і Його справи на землі.

 

Постійно підтримувані благодаттю Святого Духа, вони навертали до Христа тисячі людей, змушували мовчати вуста мудреців тодішнього світу, хвилювали й підкоряли своєю проповіддю людські серця.

 

Згадаємо, скільки бід і скорбот зазнали вони. “Я думаю, — пише св. апостол Павло до коринфян, — що нам... Бог судив бути ніби засудженими на смерть, бо ми були позорищем світові, терпимо голод і спрагу, і наготу, і побої, і поневіряємося, ганьблять нас, ми благаємо: ми як сміття для світу, як порох, що усі топчуть донині” (1 Кор. 4, 9–13).

 

Святий апостол Петро виявив свою любов і відданість Господеві ще в дні земного життя Спасителя. До покликання свого на труди апостольські він носив ім’я Симон і жив у галілейському містечку Віфсаїді. Господь же назвав нового учня Кифою, що означає арамейською мовою “камінь”, “скеля”. У грецькій мові цьому слову відповідає “петрос” або “петра”. Відтоді новонавернений апостол зробився палким послідовником Христовим, Його учнем і постійним супутником.

 

Самовіддана любов до Христа відкривала Петрові Божий Промисел. Він перший сповідав Іісуса Сином Бога Живого (Мф. 11, 16). Почувши новину після Воскресіння Господа, він перший біжить до гроба Христа, а пізніше говорить Йому: “Господи! Ти знаєш, що я люблю Тебе” (Ін. 21, 16). Після зішестя Святого Духа на апостолів Петро першим серед апостолів почав голосно проповідувати віру в Христа, і багатьох людей-язичників та іудеїв навернув до християнської віри. Апостол Петро мученицьки закінчив на хресті своє життя, кров’ю засвідчивши відданість слову Христа.

 

У всій історії Вселенської Церкви ледве знайдеться інша особа так відома християнському світу, як святий Павло. До покликання на благовісницьке служіння він носив ім’я Савл та був ревним охоронцем фарисейських законів. Сам Христос переродив його з “вітхої” і зробив “новою” людиною та просвітив його світлом істини. І від цього часу не стало Савла, а з’явився Павло — цей “обраний сосуд” Божий і другий Первоверховний апостол.

 

Своє апостольське служіння Павло проводив під безпосереднім і явним керівництвом Божим. “Сповіщаю ж вам, браття, — пише апостол галатам, що Євангеліє... я прийняв... і навчився не від людини, а через одкровення Іісуса Христа” (Гал. 1, 11–12). Великою була могутність проповіді апостола, він добре потрудився для поширення віри Христової.

 

Апостол Павло особисто не бачив Христа, не був серед учнів за Його земного життя, але своїм просвіченим, ясним і багатогранним розумом назавжди визнав, що Христос — це дійсно обітований Месія, котрий прийшов спасти увесь рід людський, і хто у Христі, той нове творіння, нова людина. Апостол Павло теж дістав вінець мученицької смерті, хоча, на відміну від апостола Петра, його не розіп’яли, а як римському громадянинові відтяли голову мечем.

 

Великою була нагорода Первоверховним апостолам ще за часів їхнього земного життя. Святий апостол Петро був удостоєний стати свідком найважливіших подій у житті Христа-Спасителя – Гефсиманської молитви і Божественної слави на горі Преображення. А святому апостолу Павлу було дано бути восхищенним до третього неба, за його висловом, до раю, де він чув невимовні слова, котрих людина не в змозі і переказати.

 

Перед нами люди, які своїм життям вчать нас: якщо згрішив — то покайся, якщо потерпів падіння — то вставай, виявив слабкодухість — зміцнюйся надією на Бога, віруй у Нього, люби Його. І такий шлях праведного життя у Господі нашому Іісусі Христі і приведе нас до наслідування життя вічного.

 

Слово "апостол" з грецької перекладається як "посланець". Всі ми послані Богом у цей світ щоб постигати вічну правду і істину і свідчити про неї своїм буттям і життям, тобто жити згідно з Божими заповідями та божественним законом. Це споріднює нас зі всіма святими апостолами і особливо з Первоверховними, яких Церква вшановує у цей день.

 

Матеріал з http://orthodox.org.ua/

 

РІЗДВО СВЯТОГО ПРЕДТЕЧІ І ХРЕСТИТЕЛЯ ГОСПОДНЬОГО ІОАНА

7 липня свята Православна Церква святкує Різдво чесного славного Пророка, Предтечі і Хрестителя Господнього Іоана.

 

Про cвятого пророка Іоана віщував пророк Ісайя, що він прийде приготувати дорогу грядущому Господу Спасителю. За свідченням святого апостола і  євангелиста Луки, народження Пророка і Хрестителя Іоана було сприйнято всіма близькими людьми з радістю і надією на спасіння, що наближається.

 

Поза сумнівом, серед ізраїльського народу були великі та святі мужі, як, наприклад, праведний Авраам, якого Священне Писання називає «другом Божим» і якого Сам Господь назвав «батьком віруючих». Великий також і пророк Мойсей, який був вірний у всьому дому Божому; великий і святий пророк і цар Давид, возлюблений Богом за його лагідність і простоту серця; великі Ілля, Ісая та інші пророки. Але святий Іоан Предтеча був більшим за всіх них: «Істино кажу вам: між народженими від жінок не було більшого від Іоана Хрестителя» (Мф. 11:11).

 

Батько святого Іоана Хрестителя - священик Захарія, мати - праведна Єлизавета, що походила з роду Аарона й була родичкою Діви Марії, матері Ісуса. Родина жила поблизу Хеврона (у Нагорній країні), на південь від Єрусалима. Вони досягли старості, але не мали дітей, бо Єлисавета була неплідна. Одного разу Захарія здійснював богослужіння в Єрусалимському храмі і побачив Архангела Гавриїла, що стояв праворуч кадильного жертівника. Він звістив, що у Захарія народиться син, який буде провісником очікуваного старозавітною церквою Спасителя - Месії. Захарія зніяковів, на нього напав страх. Він засумнівався, що в старості можливо мати сина, і просив знамення. Воно було дано йому, будучи одночасно і покаранням за невір'я: Захарія був вражений німотою до часу виконання слів Архангела.

 

Свята Єлизавета зачала, і, боячись глузування з пізньої вагітності, таїлась п'ять місяців, поки її не відвідала Преблагословенна Діва Марія, щоб розділити Свою і її радість. Єлизавета, сповнившись Духа Святого, перша привітала Діву Марію як Матір Божу. Разом з нею Пресвяту Діву Марію, і Сина Божого, що воплотився в Ній, вітав і святий, ще перебував в утробі матері своєї, праведної Єлизавети.

 

 

Настав час, і свята Єлизавета народила сина, всі родичі і друзі раділи разом з нею. На восьмий день за законом Мойсеєвим звершилось його обрізання. Мати назвала його Іоаном. Всі були здивовані, тому що ніхто з їхнього роду не носив цього імені. Коли запитали про це святого Захарія, він попросив дощечку і написав на ній: "Іоан імя йому" - і негайно пута, що зв'язували його уста, розв'язалися, і святий Захарія, сповнившись Духа Святого, прославив Бога і вимовив пророчі слова про Месію, та про свого сина Іоана - Предтечу Господнього.

 

Після Різдва Господа нашого Ісуса Христа і поклоніння пастирів і волхвів безбожний цар Ірод наказав побити всіх немовлят. Почувши про це, свята Єлизавета втекла зі своїм сином в пустелю і ховалася в печері. Святий Захарія, як священик, знаходився в Єрусалимі і виконував своє священиче служіння у храмі. Ірод послав до нього воїнів з наказом відкрити місцеперебування немовляти Іоана і його матері. Захарія відповів, що це йому невідомо, і був убитий прямо в храмі. Праведна Єлизавета із сином продовжувала жити в пустелі і там померла. Ангел же охороняв отрока Іоана, котрий перебував у пустелі.

 

Прийшов час і почув Іоан слово Боже. І виступив він перед ізраїльським народом як учитель з такими святими ревнощами і з таким самовідверженням, які може показати тільки людина, що піднеслася над усіма людськими слабкостями і пристрастями. Його слова були настільки сильні, що приголомшували численних слухачів до глибини душі й усі готові були прийняти його за обіцяного Месію. Але не про свою славу піклувався він. Святий Іоан Хреститель готував ізраїльський народ до зустрічі зі Спасителем.

 

Покаяння і віра в очікуваного Месію були головним предметом його проповіді, а хрещення водою служило знаком віри і покаяння. І до нього приходили жителі Єрусалиму, всієї Іудеї, Йорданської країни, хрестилися від нього в Йордані, сповідаючи свої гріхи. Але наступає радісний історичний момент - приходить із Назарета до Іоана Сам Господь Ісус Христос. «Це мені потрібне хрещення від Тебе», - говорить Предтеча Спасителю. І підкоряючись словам Владики, святий Іоан допускає Його і своєю правицею торкається голови Господньої. Хрещення Христа cупроводжувалося дивом - сходженням Святого Духа у вигляді голуба та голосом Бога Отця з неба: «Цей є Син Мій улюблений...»

 

Після цієї події він як і раніше продовжує свою проповідь із закликом покаяння і виправлення життя, викриваючи людські вади і беззаконня. Передвісник сміливо звертає своє слово проти гордих фарисеїв і садукеїв, називаючи їх породженнями єхидними. Він безбоязно та суворо викривав пороки як простих людей, так і сильних світу цього − царя Ірода Антипу (правителя Галілеї, сина  Ірода Великого) за те, що, залишивши законну дружину, дочку аравійського царя Арефи, той блудно жив з Іродіадою, дружиною свого брата Филипа. За це святого Іоана відправили до в’язниці.

 

У день свого народження Ірод влаштував бенкет, на який з'їхалося багато знатних гостей. Соломія, дочка блудної Іродіади, своїм танцем під час бенкету до того догодила Іродові та гостям, що цар із клятвою обіцяв їй дати все, чого не попросить вона, навіть половину свого царства. Танцівниця, за порадою матері, негайно ж попросила дати їй на блюді голову Іоана Хрестителя. Ірод боявся гніву Божого за вбивство пророка, якого сам раніше поважав і слухався. Боявся він і народу, який любив святого Предтечу. Засмучений від такого прохання, він, одначе, не зміг порушити дану ним при гостях клятву і послав стражника в темницю, який відтяв Іоану голову, віддав її Соломії, а та віднесла голову матері.

 

Іродіада попроколювала язик пророка голкою і закопала його святу голову в нечистому місці. Але благочестива Іоана, дружина домоправителя Іродова Хузи, поховала святу голову Іоана Хрестителя на Елеонській горі, де в Ірода була власна ділянка землі. Святе тіло Іоана Хрестителя взяли тієї ж ночі його учні і поховали у Севастії, там, де відбулося злодіяння. Після вбивства святого Іоана Хрестителя Ірод продовжував правити ще певний час. (Саме Понтій Пилат посилав до нього зв'язаного Ісуса Христа, над Яким він насміявся).

 

Суд Божий відбувся над Іродом, Іродіадою і Соломією ще при їхньому земному житті. Соломія, переходячи взимку ріку Сикоріс, провалилася під лід. Лід здавив її так, що вона висіла тілом у воді, а голова її перебувала над льодом. Подібно тому, як вона колись танцювала ногами по землі, тепер вона, немов танцююча, безпомічно смикалася в крижаній воді. Зрештою гострий лід перерізав шию. Труп її не було знайдено, а голову принесли Іроду з Іродіадою, як колись принесли їм голову святого Іоана Предтечі. Аравійський цар Арефа в помсту за безчестя своєї дочки пішов війною проти Ірода. Зазнавши поразки, Ірод піддався гніву римського імператора Кая Калігули (37-41) і був разом з Іродіадою засланий в ув'язнення.

 

Іоан Хреститель, якого  називають Предтечею, своїм суворим способом життя є взірцем богопосвятного життя. Він закликав людей до покаяння, кажучи: "Слідом за мною іде сильніший від мене, що Йому я недостойний, нахилившись, розв'язати ремінця Його сандалів. Я вас хрестив водою, а Він хреститиме Святим Духом" (Мк. 1:7-8).

 

За  Божим об'явленням два монахи віднайшли чесну голову Іоана Хрестителя. Це було першим віднайденням Його голови.

 

Потім монахи передали її на зберігання вбогому гончареві. Врешті цей скарб один єретицький священик залишив у печері в Емесі. Згодом у тій печері поселилися правовірні ченці. Їхньому ігуменові Маркелові уві сні з’явився святий Іоан і сказав: "Бог дарує вам мене", вказавши, де шукати голову. Так відбулося друге віднайдення голови святого Іоана Хрестителя.

 

Серед інших святих Іоан Хреститель має найбільшу пошану – протягом церковного року на його честь святкується аж шість дат. Свято зачаття, різдва, усікновення голови, перше і друге знайдення голови, третє знайдення голови і собор після празника Богоявлення.

 

Різдво святого Іоана Хрестителя, яке святкуємо 7 липня, – є найбільше з усіх свят на його честь.

 

Тропар свята

 

Пророче и Предтече пришествия Христова, достойно восхвалити тя недоумеем мы, любовию чтущии тя: неплодство бо рождшия и отчее безгласие разрешися славным и честным твоим рождеством, и воплощение Сына Божия мирови проповедуется.

 

Величання

 

Величаем тя, Предтече Спасов Иоанне, и чтим еже от неплодове преславное рождество твое.

 

Дочірні категорії

© 2018 bogblag.org.ua


(04561) 5-38-00


09700, Київська обл.,
м. Богуслав, вул. К.Маркса, 6.

Разработка сайта Echizh