СЛОВО ПАСТЫРЯ. Что значит Воскресение Христа в нашей жизни?

Ионас Муртос, пресвитер

 

Воскресение Христа – важнейшее в нашей жизни послание. Попытаемся же рассмотреть его не только с богословской и религиозной стороны, но и с точки зрения общества и обычного человека.

 

Куда бы в жизни я ни взглянул – везде подстерегает смерть. И все мы знаем, что за ней остается последнее слово, она – окончательный победитель. Смерть знает об этом, и мы помним, что всех нас ждет неминуемый конец.

 

На протяжении жизни я переживаю множество смертей до наступления самой последней из них. Это смерть моих ожиданий лучшей жизни. Крах моих планов. Жизнь наша полна мечтаний, прекрасных надежд, но большинство из них, не осуществившись, умирают и оставляют чувство горечи и оправдание нашего поражения тем, что “такова жизнь”.

 

Я вижу, как смерть забирает мои силы, молодость и, наконец, мои мыслительные способности. Пытается стереть память, делает волосы седыми, не позволяет видеть мир.

 

Многое я могу сказать, но, пожалуй, это и не нужно, ведь всем нам знакомо страшное лицо смерти (Хемингуэй). И если кто-то скажет, что его это не касается и он может взглянуть в глаза смерти с презрением и иронией, плюнуть ей в лицо в час, когда она будет разлучать с жизнью, я бы его понял. Я знаю, что значит умереть достойно, – Альберт Камю так прекрасно описал это. Однако смерть снова меня побеждает.

 

Смерть любимых – самая печальная. Как я смогу перенести смерть всего того, что люблю? Как прискорбно видеть, как умирают цветы и другие прекрасные вещи! Но самое ужасное – видеть смерть людей, которых я люблю. Любовь – это основа моей жизни. Без нее жизнь не имеет смысла. Моя жизнь – это отношения с другими людьми. В конечном итоге, моя жизнь – это другой человек. Об этом прекрасно говорит философия. Моя жизнь – это отношения, постоянный диалог с другим человеком. Даже мысль есть не что иное, как диалог. Когда умирает другой, постепенно начинаю умирать и я. Потому что мои отношения заканчиваются, и мной овладевает одиночество.

 

Дыхание смерти прячется всюду и начинает показываться в ночи, которая и сама является некой смертью.

 

Теперь я могу увидеть, почему Воскресение Христа имеет такое значение в моей жизни. Ведь если Он воскрес, значит, воскресну и я. Но о чем я говорю? Воскреснут и те люди, которых я любил. Они воскреснут, потому что воскрес Христос. Мои любимые воскреснут и станут совершенными, будут походить на Христа.

 

Поскольку Христос воскрес телесно, человеческая природа оказалась навсегда связана с Богом и уже никогда не расстанется с Ним. Даже мое грехопадение не сможет изменить этот факт. В этом заключается глубокий смысл догмата, утвержденного в Халкидоне на четвертом Вселенском Соборе. До грехопадения человеческая природа не была объединена с Богом, и после падения она встала на путь стремления к нулю – к смерти. Через Воскресение и Вознесение наша природа соединилась с Богом неизменно, неделимо и нераздельно. Христос не просто спасает нас от грехов: для этого было бы достаточного и извинения. Он пришел с тем, чтобы победить смерть. И это, в конечном итоге, является самым важным.

 

Воскресение Христа является обещанием не только воскресения тех, кого я люблю, но и жизни иного качества. Ведь отныне человеческая природа навсегда соединена с Богом, нераздельно и неделимо. Таково последнее таинство, таинство Божественной любви. Это две разные вещи: любить кого-то, например, свою собаку и становиться собакой. Одно дело – чувствовать, другое – становиться с кем-то единым целым. Это и совершил для нас Христос, поскольку любит нас. Любит нас без всякой на то причины и обязательства, вне зависимости от того, достойны мы этого или нет.

 

Тело воскресшего Христа – это образ будущего моих любимых и меня самого. Совершенное, превосходящее любые потребности и законы природы. Таким станет и наше тело – совершенной красотой в свете Божьем.

 

Источник: http://www.pemptousia.ru

 

24 травня - день пам'яті святих рівноапостольних Мефодія і Кирила, учителів Словенських

Святі рівноапостольні первоучителі й просвітителі, брати Кирило і Мефодій походили зі знатної і благочестивої сім'ї, що жила в грецькому місті Солуні. Святий Мефодій був старшим із семи братів, а святий Костянтин  (саме так звали святого Кирила до прийняття чернецтва)  — наймолодшим.

 

Мефодій мав військове звання і був правителем в одному з підлеглих Візантійській імперії слов'янських князівств. Пробувши там близько десяти років, святий Мефодій прийняв чернецтво в одному з монастирів на горі Олімп у Малій Азії. Костянтин з малих років відрізнявся великими здібностями і вчився разом з малолітнім імператором Михайлом у кращих учителів Константинополя, зокрема у Фотія, майбутнього патріарха Константинопольського. Після закінчення навчання, святий Костянтин прийняв священний сан і був призначений хранителем патріаршої бібліотеки при храмі святої Софії, але незабаром покинув столицю і таємно пішов у монастир. Повернений у Константинополь, він був призначений вчителем філософії у вищій Константинопольській школі. Через деякий час святий Костянтин прийшов до свого брата на Олімп, проводячи час у безперервній молитві і читанні творінь святих отців.

 

Невдовзі імператор визвав обох святих братів з монастиря і відправив їх до хазарів для євангельської проповіді. На шляху вони зупинилися на деякий час у місті Корсуні, готуючись до проповіді. Там святі брати дивовижним чином знайшли мощі священномученика Климента, папи Римського. Після цього вони відправились до хазарів, проповідуючи Євангельське вчення. На шляху додому брати знову відвідали Корсунь і, взявши мощі святого Климента, повернулися в Константинополь. Святий Костянтин залишився в столиці, а святий Мефодій здобув ігуменство в невеликому монастирі, неподалік від гори Олімп, де він трудився раніше.

 

Невдовзі до імператора прийшли посли від моравського князя Ростислава з проханням надіслати в Моравію вчителів, які могли б проповідувати на рідній для слов'ян мові. Імператор викликав святого Костянтина, який з постом і молитвою взявся за новий подвиг. За допомогою свого брата, святого Мефодія, він склав слов'янську азбуку і переклав на слов'янську мову книги, без яких не могло звершуватися богослужіння: Євангеліє, Апостол, Псалтир і вибрані служби.

 

Після завершення перекладу святі брати відправилися в Моравію, де були прийняті з великою честю, і стали вчити богослужінню на слов'янській мові. Німецькі єпископи, які перебували в Моравському царстві, із заздрості успіхам святих Кирила і Мефодія звернулися в Рим, куди братів згодом відправили для вирішення цього питання. Кирило та Мефодій взяли в поїздку мощі святого Климента, папи Римського. Дізнавшись про те, що вони несуть із собою святі мощі, папа Андріан з кліром вийшов їм назустріч. Святі брати були зустрінуті з пошаною, а папа Римський затвердив богослужіння на слов'янській мові.

 

Знаходячись у Римі, святий Костянтин захворів і незабаром прийняв схиму з іменем Кирило. Через 50 днів після прийняття схими, 14 лютого 869 року, рівноапостольний Кирило помер у віці 42 років. Папа наказав покласти мощі святого Кирила в церкві святого Климента, де від них стали звершуватися чудеса. Після смерті святого Кирила папа, виконуючи прохання слов'янського князя Коцела, послав святого Мефодія в Паннонію, висвятивши його в архієпископа Моравії і Паннонії. У Паннонії святий Мефодій разом зі своїми учнями продовжував розповсюджувати богослужіння, писемність і книги на слов'янській мові.

 

Двічі у святого Мефодія і німецьких єпископів виникали суперечки, аж до тюремного ув'язнення першого. У черговий раз святитель Мефодій був викликаний до Риму, але виправдався перед папою і був знову повернутий у столицю Моравії — Велеград. Святитель передбачив день своєї смерті і помер 6 квітня 885 року у віці близько 60 років. Святитель був похований у соборній церкві Велеграда.

 

Тропар

 

Яко апостолом единонравнии и словенских стран учителие, Кирилле и Мефодие богомудрии, Владыку всех молите, вся языки словенския утвердити в Православии и единомыслии, умирити мир и спасти души наша.

 

21 травня - день пам'яті святого апостола і євангеліста Іоана Богослова

Святий апостол і євангеліст Іоан Богослов був сином Зеведея і Саломії - дочки святого Обручника Йосифа. Одночасно зі своїм старшим братом Яковом він був покликаний Господом Ісусом Христом до числа Своїх учнів на Генісаретському озері. Покинувши батька свого Зеведея в човні, обидва брати пішли за Господом.

 

Господь особливо любив апостола Іоана за його досконалу беззлобність і незайману чистоту. Після свого покликання святий Іоан не розлучався з Господом, він був одним з трьох учнів, яких Господь особливо наблизив до Себе.

 

Він був присутній при воскресінні дочки Іаїра і при Преображенні Господа на Фаворі. Під час Таємної Вечері він лежав поруч з Господом і за знаком апостола Петра схилився на груди Спасителя, щоб запитати про ім'я зрадника. Апостол Іоан слідував за Господом, коли Його, зв'язаного, вели із саду Гетсиманського на суд беззаконних первосвящеників Анни і Каіафи.

 

Він знаходився у дворі архієрейському при допитах свого Божественного Вчителя і невідступно слідував за Ним по Хресному шляху, співчуваючи Йому всім своїм серцем. Біля підніжжя Хреста він плакав разом з Божою Матір'ю і почув звернені до неї з висоти Хреста слова Розп'ятого Господа: «Жінко, це син Твій» і до нього: «Ось Мати твоя».

 

З цього часу Іоан як люблячий син, дбав про Пресвяту Діву Марію і служив Їй аж до Її Успіння, нікуди не відлучаючись з Єрусалиму. Після Успіння Божої Матері апостол Іоан, за жеребом, попрямував у Ефес і інші Малоазійські міста для проповіді Євангелія, взявши із собою свого учня Прохора.

 

Під час подорожі піднялася сильна буря, і корабель потонув. Всі мандрівники були викинуті на сушу, крім одного тільки апостола Іоана, який залишився в безодні морській. Прохор гірко ридав, втративши свого духовного отця і наставника, і пішов до Ефесу сам. На чотирнадцятий день шляху він стояв на березі моря і побачив, що хвиля викинула на берег людину. Підійшовши до нього, він впізнав апостола Іоана, якого Господь зберігав живим, незважаючи на те, що він провів чотирнадцять днів у морській безодні.

 

Перебуваючи в Ефесі, апостол Іоан невпинно проповідував язичникам про Христа. Проповідь його супроводжувалася численними і великими чудесами, так, що кількість віруючих зростала з кожним днем.

 

У цей час почалося гоніння на християн, які почав імператор Нерон. Апостол Іоан був відведений у кайданах на суд у Рим. За сповідання своєї полум'яної віри в Господа Ісуса Христа апостол Іоан був засуджений до смерті, але збережений живою силою Божою: він випив запропоновану йому чашу зі смертельною отрутою і залишився неушкоджений.

 

Таким самим чином він вийшов неушкодженим з котла з киплячим маслом, в який був посаджений за наказом мучителя. Після цього апостол був засланий в ув'язнення на острів Патмос, де прожив багато років.

 

По дорозі до місця заслання апостол Іоан здійснив багато чудес, і, коли він прибув на острів Патмос, його проповідь, яка супроводжувалася дивовижними чудесами, привернула до нього всіх жителів острова. Апостол просвітив світлом Євангелія більшу частину жителів, вигнав численних бісів, які перебували в ідольских храмах, зцілив безліч хворих.

 

На острові Патмос апостол Іоан пішов зі своїм учнем Прохором на пустельну гору, де здійснив триденний піст і молитву, після чого гора затряслася і загримів грім. Прохор у страсі впав на землю. Апостол підняв його і наказав записувати слова, які він буде проказувати.

 

Так близько 96 року була написана Книга Одкровення святого апостола Іоана Богослова. У цій книзі розкриті таємниці майбутнього Церкви та кінця світу.

 

Після тривалого заслання апостол Іоан отримав свободу і повернувся в Ефес, де він продовжив свою діяльність, навчаючи християн остерігатися єресей, які постійно виникали. Близько 95 року апостол Іоан написав в Ефесі Євангеліє. Він наказав усім християнам любити Господа, і один одного і цим виконати закон Христовий.

 

Коли настав час відходу апостола Іоана в загробний світ, він вийшов за межі Ефесу із сімома своїми учнями і наказав викопати для себе в землі хрестоподібну труну, в яку ліг, сказавши учням, щоб вони засипали його землею. Учні з плачем поцілували свого улюбленого апостола і виконали те, що він сказав.

 

Вони закрили обличчя його платом і закопали могилу. Дізнавшись про це, решта учнів апостола прийшли до місця його поховання та розкопали могилу, але не знайшли в ній тіла апостола, по особливому розсуду Божому переселеного в загробний світ.

 

Щороку з могили святого апостола Іоана у травні виступав тонкий прах, який віруючі збирали і зцілювалися від хвороб душевних і тілесних.

 

Тропар

 

Апостоле Иоанне, Христу Богу возлюбленне, ускори избавити люди безответны, приемлет тя припадающа Иже падша на перси приемый. Егоже моли, Богослове, и належащий облак языков разгнати, прося нам мира и велия милости.

 

Матеріал з http://religions.unian.ua/

 

19 травня Православна Церква вшановує пам'ять святого праведного Іова Багатостраждального

У дуже давні часи жив на сході від Палестини праведний чоловік, на ім'я Іов. Це був справедливий і добрий чоловік, який завжди намагався у всьому своєму житті догодити Богові. Господь нагородив його за благочестя великими благами. Він мав багато сотень великої і тисячі дрібної худоби. Втішала його велика і дружна сім'я: у нього було сім синів і три дочки.

 

Але диявол позаздрив Іову. Він став намовляти Богові на праведного Іова: "Хіба просто так богобоязливий Іов? Відніми в нього все, що в нього є, - чи благословить він Тебе?" Бог же, щоб показати всім, наскільки вірний Йому Іов, і щоб навчити терпінню людей у їхніх стражданнях, дозволив дияволу відняти в Іова все, що він мав.

 

І ось, в один день, розбійники викрали в Іова всю його худобу, слуг перебили, а страшний вихор з пустелі зруйнував будинок, в якому зібралися діти Іова, і всі вони загинули. Але Іов не тільки не став нарікати на Бога, а сказав: "Бог дав, Бог і взяв: нехай буде благословенне ім'я Господнє".

 

Капличка на честь святого
праведного Іова Багатостраждального,
с. Віта-Поштова

Осоромлений диявол не задовольнився цим. Він знову став намовляти на Іова: "3а життя своє віддасть людина все, що є в нього: але торкнися його кісток, його тіла, - побачиш, чи благословить він Тебе?" Бог дозволив дияволу позбавити Іова ще й здоров'я.

 

І ось захворів Іов найстрашнішою хворобою - проказою. Тоді навіть дружина Іова стала вмовляти його сказати слово нарікання проти Бога, а друзі його, замість розради, тільки засмучують невинного страждальця своїми несправедливими підозрами. Але Іов залишився твердий, не втратив надії на Боже милосердя і тільки просив Господа засвідчити, що він терпить все невинно.

 

Після цього Бог, показавши всім приклад вірності і терпіння у Своєму рабі Іові, Сам явився йому і посоромив друзів праведника. Бог нагородив Свого вірного раба. Іову повернулося здоров'я. У нього було знову сім синів і три дочки, а худоби стало вдвічі більше колишнього, і жив Іов ще багато років у пошані спокійно, праведно і щасливо.

 

Тропар

 

Богатство видев добродетелей Иовлих, украсти кознствоваше праведных враг, и, растерзав столп телесе, сокровище не украде духа, обрете бо вооружену непорочнаго душу, мене же и обнажив плени: предварив убо мя прежде конца, избави мя льстиваго, Спасе, и спаси мя.

 

Матеріал з сайту http://religions.unian.ua/

 

Дочірні категорії

© 2018 bogblag.org.ua


(04561) 5-38-00


09700, Київська обл.,
м. Богуслав, вул. К.Маркса, 6.

Разработка сайта Echizh