4 жовтня Православна Церква відзначає день пам`яті св. Димитрія Ростовського

 

Святитель Димитрій, митрополит Ростовський (в миру — Даниїл Савич Туптало) народився в грудні 1651 року в місті Макарові поблизу Києва, в благочестивій родині сотника Сави Григоровича Туптала та його дружини Марії, і виріс глибоко віруючим християнином. В 1662 році після переїзду батьків у Київ, Даниїла віддали в Києво-Могилянську колегію, де вперше відкрилися обдарування та неабиякі здібності талановитого юнака. Він успішно опанував грецьку та латинську мови, а також ряд класичних наук.

 

Крім любові до науки, молодий Даниїл мав щире бажання віддаватися молитовному пориву, усамітненню. З дозволу батьків він стає насельником Кирилівського монастиря в Києві. 9 червня 1668 року Даниїл приймає чернечий постриг з іменем Димитрій на честь великомученика Димитрія Солунського від ігумена монастиря Мелетія Дзика. До весни 1675 року молодий Димитрій Туптало проходив чернечий послух в монастирі, де розпочалася його літературна та проповідницька діяльність. Впродовж восьми років перебування у монастирі Димитрій був справжнім прикладом віри та слухняності для всієї братії. 23 травня 1675 року чернігівський архієпископ Лазар (Баранович) висвятив майбутнього митрополита в сан ієромонаха. Неодноразово Димитрію пропонували стати ігуменом Кирилівського монастиря, та кожного разу він відхиляв ці пропозиції. Тільки після смерті свого друга, Кирилівського ігумена Інокентія (Монастирського), ієромонах Димитрій Туптало стає його спадкоємцем.

 

Протягом кількох років Димитрій Туптало подвизався, проповідуючи слово Боже в різних монастирях та храмах України, Литви і Білорусі. Деякий час він був ігуменом Максимівської обителі, а потім Батуринського Миколаївського монастиря, звідки в 1684 році був викликаний в Києво-Печерську Лавру. Настоятель Лаври Варлаам (Ясинський), знаючи про високу духовну спрямованість свого учня, його освіченість, схильність до наукової праці, а також безсумнівний літературний талант, доручив ієромонаху Димитрію складання житій святих на увесь рік. З того часу все подальше життя святителя було присвячене виконанню цієї подвижницької, грандіозної за своїми масштабами праці. Одночасно святий Димитрій також був почергово настоятелем кількох монастирів.

 

Труди видатного подвижника Димитрія Туптала привернули до себе увагу московського патріарха Адріана. В 1701 році згідно указу Петра І він був викликаний у Москву, де 23 березня 1702 року в Спаському соборі Кремля був рукоположений в сан єпископа із призначенням спочатку на Сибірську митрополичу кафедру в місто Тобольськ, а потім у Ростов, куди прибув 1 березня 1702 року. В цьому місті він проходив своє архіпастирське служіння до кінця свого життя.

 

Святитель відомий також і своїм поетичним талантом. Деякі із його віршів були призначені для співання. Це так звані церковні канти або псальми — особливий жанр духовної пісенної творчості. Духовні піснеспіви супроводжували святителя все його життя, і в час смерті були з ним, адже перед самим своїм упокоєнням святитель Димитрій Туптало покликав співців, щоб вони проспівали йому канти, які він сам написав. І так зі співом духовних пісень і щирою молитвою святий угодник Божий провів останні миті свого життя. В ніч перед своїм упокоєнням Димитрій Ростовський уклінно дякував своєму келійнику за добре служіння та увагу до творів, які той переписував. Глибина смирення святителя Димитрія вразили келійника до сліз: «Чи тобі, отче, кланятися переді мною?» Зачинивши двері своєї кімнати Святитель Димитрій став на молитву і так колінопреклоненим із молитвою на устах відійшов до Бога. Причислення святителя Димитрія Ростовського до лику святих відбулося 22 квітня 1757 року. Встановлено також і святкування йому в день знайдення його мощей.

 

Для усіх православних християн святитель Димитрій Ростовський був і залишається прикладом святого, аскетичного, нестяжального життя. Після його преставлення, яке сталося 28 жовтня 1709 року, в нього не знайшли ніякого майна, крім книг та рукописів. Найважливішим твором святителя Димитрія Ростовського є, без сумніву, «Житія святих» — головна праця всього його життя.

 

З 10 листопада 1991 г. честні мощі святого перебувають в Яківському храмі в Ростові, справа від царських врат. Біля гробниці святителя знову возноситься йому щира и смиренна молитва: «О всеблаженний святителю Димитрію...» І нам, грішним, належить прославити святителя Димитрія Ростовського, дякуючи Богові за дарування такого світоча християнського життя і приклад самовідданості великій справі пастирського служіння.

 

29 вересня - день вшанування чудотворної ікони Божої Матері Призри на смирення

 

Ікона Божої Матері, іменована "Призри на смирення", була явлена в 1420 році в Псковській землі, на озері Кам'яному. 16 вересня (за ст. ст.) того ж року вона була перенесена в Псков і поставлена у соборному храмі. На згадку про це перенесення чудотворної ікони і було встановлено святкування.

 

Ікона, шанована у Свято-Введенському монастирі міста Києва, датується XIX століття і є списком чудотворного образу, явленого 1420 року. В обитель ікона Божої Матері «Призри на смирення» була передана схимонахинею Феодорой, яка зберігала її у себе протягом 55 років. У серпні 1993 образ Богородиці з немовлям дивним чином відбився на склі, яке покривало ікону, але не торкалося її. Київські вчені, провівши дослідження, прийшли до висновку, що зображення є нерукотворним, при цьому не змогли дати наукового пояснення чуду, що відбулося. Рішенням Священного Синоду Української Православної Церкви від 22 листопада 1995 року святий образ Божої Матері «Призри на смирення» було визнано чудотворним.

 

Матеріал з http://orthodox.org.ua/

 

Удивительный путь Креста

Великое событие празднует сегодня наша Церковь, чествуя символ победы, Честной и Животворящий Крест Господа нашего. Это мировое воздвижение символа, знаменующего вход в вечную жизнь, символа, который, по словам псалмопевца, являет собой нашу надежду, путеводителя заблудших, тихую гавань страждущих, славу наших борений, врачевателя наших немощей, защиту всего мира, воскресение мертвых.

 

 

Поистине удивительно, что один символ способен вмещать все это. Но единственное ли это удивительное в этом символе? На самом деле, кто может забыть изумление тех, кто слушал апостольские проповеди, звучащие по всему миру в первые годы распространения нашей веры? Они рассказывают о Сыне Божьем, Который пришел на землю, проповедовал, творил многочисленные чудеса и, в конце концов, был осужден и приговорен к постыдной смерти, смерти на кресте, самой унизительной по тем временам.

 

Именно поэтому негодовали иудеи, и презирали благую весть образованные язычники эллины. Возможно ли, чтобы истинный Бог умер такой унизительной смертью? Способен ли человеческий разум вместить и принять все это?

 

Евангелие, читаемое в этот день (Мк. 8:34 – 9:1) призвано, братья мои, объяснить верующим этот парадокс и расширить его понимание теми, кто довольствуется и ограничивается своими собственными возможностями и не желает увидеть нечто большее. И о чем же нам повествует Евангелие? Оно говорит нам о том, что путь Креста и жертвы ведет человека к спасению и Раю. Последовать за Христом – значит идти вслед за Его Крестом и распинаться вместе с Ним, отвергнуть себя, свои стремления и желания и вкусить Его мучений.

 

Кроме того, Евангелие предупреждает нас: насколько сильно ты желаешь спастись, следуя лишь внешним религиозным проявлениям и заботясь только о себе, тем больше риск того, что твоя душа погибнет. И наоборот: забывая себя ради пользы других, ты одержишь победу. А это самое главная победа, которую человек может одержать в своей жизни.

 

Поистине парадоксальные выводы. Однако они объясняются светом Креста, жертвы, подражанием Божественной любви, которая, чтобы даровать жизнь, дошла до порога смерти. И это настолько значительно, что самоотречение человека уподобляется самоотверженности Самого Христа. И тот, кто постыдится пожертвовать собой, пусть помнит о том, что в Судный день в Царстве Божьем не признают его.

 

Так не будем же мы сомневаться, братья мои, и поднимем наш Крест. У каждого из нас своя Голгофа, на которую ему суждено подняться. Не будем роптать и стыдиться того бремени, которое на нас возложил Господь. Покажем себя достойными этой чести, чтобы и Он не постыдился нас. Но, кроме этого, мы должны знать, что Крест – это не только жертва, томление, становящееся наградой на Небесах, но и отдохновение, исцеление, слава, защита, надежда, путь к воскресению даже в нынешней земной жизни.

 

Источник: http://www.pemptousia.ru 

 

21 вересня православні святкують Різдво Пресвятої Богородиці

 

21 вересня Православна Церква відзначає велике свято - Різдво Пресвятої Богородиці. У цей великий день, на рубежі Старого й Нового Завіту народилася Преблагословенна Діва Марія, яку Господь закликав послужити великій таємниці земного втілення Бога - стати Матір'ю Спасителя світу, Господа нашого Ісуса Христа.

 

Про обставини, пов'язані з цією подією, нам розповідає Святе Передання. У невеликому містечку Назарет жив нащадок царя Давида Іоаким із дружиною своєю Анною. Вони були благочестиві, але дітей у них так і не було. Чоловік і дружина були бездітним до п'ятдесяти років.

 

Іоаким і Анна дали обітницю присвятити Богові для служіння в храмі дитя, яке їм дарує Господь. Бездітність святих Іоакима і Анни навіть стала причиною насмішок і зневаги з боку інших людей. Але Іоаким і Анна не втрачали надії на милість Божу, віруючи, що Господь може дарувати їм чадо і в старості. Вони гаряче молилися Богу і зі сльозами просили Його дарувати їм дитя.

 

Одного разу на свято Іоаким приніс в Єрусалимський храм дари Господу, але священик, як тільки дізнався про бездітність Іоакима, не прийняв ці дари. Почувши ці образливі і несправедливі звинувачення, Іоаким пішов у пустелю. Там він сорок днів і ночей постив і слізно молився, щоб Господь дарував йому дитя, хоча б у старості. Дізнавшись про те, що трапилося, праведна Анна теж стала старанно молити Бога про те, щоб стати матір'ю.

 

Господь почув їх прохання, архангел Гавриїл приніс Іоакиму і Анні радісну звістку: у них народиться Преблагословенна Дочка Марія, через Яку буде дароване спасіння всьому світу.

 

Через дев'ять місяців у Анни народилася Дочка, яка стала початком нашого спасіння і заступницею перед Богом. З нагоди Її народження Іоаким приніс Богові великі дари і жертви, отримав благословення первосвященика, священиків і всіх людей за те, що удостоївся благословення Божого.

 

Пресвята Діва Марія народилася в той час, коли люди дійшли до таких меж морального занепаду, при яких їхнє повстання здавалося вже неможливим. Син Божий побажав для порятунку людей стати людиною і Він обирає Собі в Матері ту, яка колись дивним чином була вимолена праведними Іоакимом і Анною.

 

У цей день люди урочисто прославляють Пресвяту Богородицю, звертають до Неї свої хвалебні молитви з надією, що Пречиста ніколи не залишить їх.

 

Матеріал з http://religions.unian.ua/

 

Дочірні категорії

© 2018 bogblag.org.ua


(04561) 5-38-00


09700, Київська обл.,
м. Богуслав, вул. К.Маркса, 6.

Разработка сайта Echizh