ПРЕПОДОБНАЯ МАРИЯ ЕГИПЕТСКАЯ

Дни памяти: 25 марта и 14 апреля

 

Святая преподобная Мария Египетская

 

Преподобная Мария, прозванная Египетской, жила в середине V и в начале VI столетия. Ее молодость не предвещала ничего хорошего. Марии исполнилось лишь двенадцать лет, когда она ушла из своего дома в городе Александрии. Будучи свободной от родительского надзора, молодой и неопытной, Мария увлеклась порочной жизнью. Некому было остановить ее на пути к погибели, а соблазнителей и соблазнов было немало. Так 17 лет Мария жила в грехах, пока милостивый Господь не обратил ее к покаянию.

Случилось это так. По стечению обстоятельств Мария присоединилась к группе паломников, направлявшихся в Святую Землю. Плывя с паломниками на корабле, Мария не переставала соблазнять людей и грешить. Попав в Иерусалим, она присоединилась к паломникам, направлявшимся в храм Воскресения Христова.

Люди широкой толпой входили в храм, а Мария у входа была остановлена невидимой рукой и никакими усилиями не могла войти в него. Тут поняла она, что Господь не допускает ее войти в святое место за ее нечистоту.

Охваченная ужасом и чувством глубокого покаяния, она стала молить Бога простить грехи, обещая в корне исправить свою жизнь. Увидев у входа в храм икону Божией матери, Мария стала просить Богоматерь заступиться за нее перед Богом. После этого она сразу почувствовала в душе просветление и беспрепятственно вошла в храм. Пролив обильные слезы у гроба Господня, она вышла из храма совершенно другим человеком.

Мария исполнила свое обещание изменить свою жизнь. Из Иерусалима она удалилась в суровую и безлюдную Иорданскую пустыню и там почти полстолетия провела в полном уединении, в посте и молитве. Так суровыми подвигами Мария Египетская совершенно искоренила в себе все греховные пожелания и соделала сердце свое чистым храмом Духа Святого.

Старец Зосима, живший в Иорданском монастыре св. Иоанна Предтечи, промыслом Божиим удостоился встретиться в пустыне с преподобной Марией, когда та уже была глубокой старицей. Он был поражен ее святостью и даром прозорливости. Однажды он увидел ее во время молитвы как бы возвысившейся над землей, а другой раз — идущей через реку Иордан, как по суше.

Расставаясь с Зосимой, преподобная Мария попросила его через год опять прийти в пустыню, чтобы причастить ее. Старец в назначенное время вернулся и причастил преподобную Марию святых Тайн. Потом придя в пустыню еще через год в надежде видеть святую, он уже не застал ее в живых. Старец похоронил останки св. Марии там в пустыне, в чем ему помог лев, который своими когтями вырыл яму для погребения тела праведницы. Это было, приблизительно, в 521 году.

Так из великой грешницы преподобная Мария стала, с Божией помощью, величайшей святой и оставила такой яркий пример покаяния.

 

ДНИ ОСОБОГО ПОМИНОВЕНИЯ УСОПШЕГО

 

Настает час, когда останки почившего предаются земле, где будут покоиться до конца времен и всеобщего воскресения. Но любовь матери Церкви к своему чаду, ушедшему из этой жизни, не иссякает. В известные дни она совершает моления об умершем и приносит бескровную жертву о упокоении его. Особые дни поминовений — третий, девятый и сороковой (при этом день кончины считается первым). Поминовение в эти дни освящено древним церковным обычаем. Оно согласуется с учением Церкви о состоянии души за гробом.

 

 

Детальніше...

Торжество Православ’я

Перша неділя Великого Посту. В цей день святою Церквою згадується перемога православія над єресями, тому цей воскресний день називається неділею Торжества Православ’я. Святкування це було установлено з приводу повного подолання в середині IX ст. єресі іконоборства.

Вчення про шанування святих ікон засноване на Св. Писанні і затверджене звичаєм перших християн залишалося недоторканим до VIII ст. Візантійські правителі захотіли навернути до Церкви Православної іновірців, але ті поставили умову, щоб з храмів забрати ікони. Греки умову виконали, а іновірці ні, так і не ставши християнами. Боротьба з іконошануванням дуже швидко розповсюджувалася і християни від цього страждали більше 100 років.
Після VII Вселенського Собору (787 р.), який закріпив шанування ікон, наступило послаблення гонінь, але тільки всередині IX ст. були звільнені з темниць і ув'язнення іконошанувальники і повернуті на колишні посади, а іконоборцям запропоновано було або залишити свої помилкові дії, або припинити церковне служіння. Христолюбива цариця Феодора оголосила: "Хто не вшановує зображення Господа нашого, Пресвятої Його Матері і всіх святих, нехай буде проклятий!"

Обраний Патріархом Константинопольським Мефодій, встановив тоді ж особливе святкове богослужіння. Православ'я було урочисто відновлене на службі в Софійському соборі в Константинополі в першу неділю Великого посту – 19 лютого 843 року. Так з'явилося святкування і особливий чин, який має назву Торжество Православ'я. У XII і XIV ст. ця служба була значно доповнена за рахунок включення інших текстів, що зображують головні догмати християнства. Ця служба являє собою торжество церкви над усіма єресями і розколами, які коли-небудь існували. У ньому стверджується не тільки православне вчення про іконошанування, але і всі догмати і постанови семи Вселенських Соборів. Благословляються не тільки іконошанувальники, але і усі, хто живе і що відійшли до Господа у вірі й благочесті отців. Особливе місце в цій службі займає чин анафематствування. Анафема проголошується соборно не тільки іконоборцям, але всім, хто скоїв тяжкі гріхи перед Церквою.

За словами церковного історика Антона Карташева, один з візантійських літописців описав цю подію таким чином:

Цариця запропонувала Святійшому Патріарху Мефодію сповістити і зібрати усіх православних митрополитів, архієпископів, ігуменів, кліриків і мирян, щоб прийшли у Велику Церкву Божу з чесними хрестами і святими іконами в першу неділю святого Посту. І коли незліченна кількість народу зібралася, приходить і сам цар Михаїл зі святою і православної матір'ю своєї Феодорою і з усім синклітом ... з'єднавшись зі святим Патріархом, разом рушили від вівтаря зі святими іконами і чесним хрестом і святим Євангелієм і пішли з літією до воріт палацу, так званих Кентаврієвих. І після довгої молитви і сокрушеного многоплачевного і розчуленого взивання Κύριε ελέησον повернулися у святий храм для здійснення Божественної таємничої Літургії з великою радістю і торжеством.

Таким чином відновлено шанування і поклоніння святим і чесним іконам у храмі Божому. Благочестиві ж самодержці із Всечесним і святим Патріархом Мефодієм та митрополитами і преподобними подвижниками постановили: щорічно у першу неділю святого Посту святкувати урочисто у Великій Божій Церкві цей святий і чесний празник, який святкується і донині.

 

15 лютого православні відзначають Стрітення Господнє

15 лютого православні відзначають Стрітення Господнє — одне з найбільших християнських свят, яке відзначається на 40-й день після Різдва.

Відзначають його в пам'ять про те, як Свята Діва Марія принесла до Єрусалимського Храму Ісуса Христа на 40-й день після Його народження. Коли Діва Марія разом з Йосифом принесла Ісуса до храму, їх зустрів там сивий старий Симеон, який чекав зустрічі з Господом вже багато років. Згідно з Євангелієм від Луки, Симеон був праведником і від Духа Святого був звіщений, що він зможе вмерти лише тоді, як побачить Ісуса Христа. Те й здійснилося — Симеон міг одержати тепер вічний спокій. Перед смертю старець Симеон сповістив, що Немовля, яке йому нарешті судилося побачити, вийде "на служіння спасіння людей".

Празник Господнього Стрітення започатковано в Єрусалимі в другій половині IV ст. Першу згадку про нього подає паломниця С. Етерія у своєму щоденнику, де називає його "40 днем після Богоявлення". Його святкування описує так: "Сороковий день після Богоявлення святкується дійсно з найбільшою урочистістю. Цього дня йде процесія до храму Воскресіння, де всі збираються на Літургію. Правиться за приписаним порядком з найбільшою урочистістю, наче на Пасху. Усі священики проповідують і також єпископ. Усі вони пояснюють текст Євангелія, де говориться, що 40 дня Йосиф і Марія принесли Господа до храму" (Гл. 26). З Єрусалима празник поширився на увесь Схід, але лише в VI ст. за цісаря Юстиніяна (527–565) він набирає особливого значення. Цісар Юстиніян наказав уважати Господнє Стрітення за великий празник і святкувати його в цілому цісарстві. Через це в богослужіннях цього празника Церква кілька разів молиться за імператора.

У дохристиянських звичаях цей час Стрітення (Стрічення) здавна сприймається, як зустріч зими з весною. Казали, що "в цей день зима весну зустрічає, заморозити її хоче, та сама лиходійка від свого хотіння тільки потіє".

Селяни спостерігали цього дня чимало хліборобських прикмет: ясна і тиха погода віщує добрий урожай і роїння бджіл; вітер — погана ознака; відлига — чекай пізньої весни; як на Стрітення півень нап'ється води з калюжі, то жди ще стужі (як нап'ється півень води, то набереться господар біди).

У церквах цього дня святять воду і свічки. Такі свічки називають стрітенськими, або у інших звичаях "громичними", бо їх ставили перед образами під час грози, щоби захистити людей і худобу від блискавки. Від "громичної" свічки і саме свято Стрітення називалось колись ще й "Громиця".

Матеріал з http://vidido.ua

 

 

Дочірні категорії

© 2018 bogblag.org.ua


(04561) 5-38-00


09700, Київська обл.,
м. Богуслав, вул. К.Маркса, 6.

Разработка сайта Echizh