7 квітня - Благовіщення Пресвятої Богородиці

 

Благовіщення Пресвятої Богородиці є одним з дванадцяти головних свят Православної церкви.

 

Події Благовіщення описані єдиним євангелістом - апостолом Лукою. У своєму Євангелії він повідомляє, що в шостий місяць після зачаття праведною Єлизаветою святого Іоанна Предтечі Гавриїл був посланий Богом до Назарета до Діви Марії зі звісткою про прийдешнє народження від Неї Спасителя світу.

 

Ангел, увійшовши до Неї, сказав: «Радуйся, благодатна, Господь з тобою! Благословенна ти між жінками». Вона ж стривожилась цим словом і почала роздумувати в собі, що могло значити те привітання. Ангел їй сказав: «Не бійсь, Маріє! Ти бо знайшла ласку в Бога. Ось ти зачнеш у лоні й вродиш сина й даси йому ім'я Ісус. Він буде великий і Сином Всевишнього назветься. І Господь Бог дасть йому престол Давида, його батька, і він царюватиме над домом Якова повіки й царюванню його не буде кінця». (Лк. 1:28-33)

 

Сумніваючись Марія спитала ангела: «Як же воно станеться, коли я не знаю мужа?». На що ангел обіцяв таємниче зачаття - «Дух Святий зійде на тебе й сила Всевишнього тебе отінить», а потім в підтвердження, що «нічого бо немає неможливого в Бога!», - навів приклад її родички Єлизавети.

 

Марія, побачивши в словах ангела волю Божу, вимовляє дуже значущі слова: «Ось я Господня слугиня: нехай зо мною станеться по твоєму слову!». Вважається, що в момент виголошення Дівою Марією цих слів і сталося непорочне зачаття Нею Ісуса Христа.

 

Церква на Сході в різний час вважала Благовіщення як Богородичним, так і Господським святом. В даний час воно входить в число великих двунадесятих свят і відноситься, зазвичай, до Богородичних свят, через що йому призначаються богослужбові облачення блакитного кольору.

 

В Благовіщення, якщо воно не припадає на Страсний тиждень, поряд зі святом Входу Господнього в Єрусалим, статут дозволяє вживання в їжу риби, вина та олії.

 

Тропар

 

Днесь спасения нашего главизна и еже от века таинства явление: Сын Божий Сын Девы бывает, и Гавриил благодать благовествует. Темже и мы с ним Богородице возопиим: радуйся, Благодатная, Господь с Тобою.

 

Матеріал з http://religions.unian.ua/

 

30 березня - день пам'яті преподобного Олексія, чоловіка Божого

Преподобний Олексій народився в знатній римській родині. Його батьки, сенатор Евфиміан і Аглаїда, були благочестивими християнами, допомагали бідним і нужденним. Для свого сина батьки вибрали наречену зі знатної сім’ї. У ніч після заручин Олексій, залишив свою наречену наодинці, віддав їй поясну пряжку і обручку, сказавши: «Збережи це, і нехай буде між тобою і мною Господь, аж поки не відновить нас Своєю благодаттю».

 

Після цього він покинув рідний дім і відплив на кораблі на Схід.

 

Після прибуття в Лаодикію Сирійську Олексій пристав до погоничів мулів і дійшов з ними до Едеси. Тут Олексій роздав залишки майна, одягнувся в лахміття і став просити милостиню. Протягом наступних сімнадцяти років Олексій жив милостинею, харчувався лише хлібом і водою, а всі ночі проводив у недосипанні і молитві. За ці роки святий так змінився зовні, що слуги, послані його батьками на розшуки зниклого сина і відвідали в тому числі Едесу, подали йому милостиню, але не впізнали його.

 

Після закінчення сімнадцяти років подвижництва чутка про святість Олексія широко поширилася по всій Сирії. Більш того, церковному сторожу у видінні Пресвята Богородиця вказала на Олексія як на чоловіка Божого. Збентежений всенародною повагою, Олексій таємно втік з Едеси, маючи намір на кораблі переправитися в Тарс. Але корабель потрапив у бурю і через багато днів був прибитий до італійських берегів.

 

Ніким не впізнаний Олексій повернувся в Рим і прийшов у свій рідний дім. Його батьки не впізнали сина, але дозволили йому залишитися в їхньому будинку. Олексій жив у комірчині під сходами, і до нього був приставлений слуга, якому було наказано годувати мандрівника їжею з хазяйського стола. Інші слуги із заздрості нишком ображали Олексія, але він сприймав образи зі смиренням. Живучи в багатому домі, Олексій продовжував перебувати в безперестанному пості і молитві. Найбільш тяжким випробуванням для святого було чути ридання його матері і нареченої, які продовжували його оплакувати. Так минули ще сімнадцять років.

 

У 417 році під час недільної літургії в соборі святого Петра голос Божий вказав всім, хто молився: «Шукайте Божого чоловіка, щоб він помолився про Рим і про весь народ його». Наступного четверга той самий голос вказав народу: «У будинку Евфиміана чоловік Божий, там шукайте». Імператор Гонорій і папа Інокентій I марно запитували Евфиміана - він нічого не знав про праведника, що живе в його будинку. І лише тоді приставлений до Олексія слуга розповів Евфиміану про подвижництво Олексія.

 

Евфиміан, поспішно повернувшись додому, не застав Олексія в живих. Тіло покійного сяяло, а в руці в нього був сувій. Марно Евфиміан і домашні намагалися взяти сувій з рук святого. Тільки коли прибув у будинок папа Інокентій I попросив у святого дозволу прочитати сувій, рука Олексія розкрилася. З сувою присутні дізналися про те, ким насправді був чоловік Божий.

 

Тіло Олексія було виставлено для прощання на площі, і при його гробі відбулися численні зцілення. Папа й імператор особисто несли тіло святого в похоронній процесії і поховали його в церкві святого.

 

Тропар

 

Яко чистоты светильник пресветел показася, дивный Алексие, ибо тленный чертог на нетленное Божие Царствие пременив, яко целомудрия делатель преизряден. Сего ради предстоиши Господеви, всех Царю. Егоже моли, даровати нам мир и велию милость.

 

Матеріал з сайту http://religions.unian.ua/

 

25 березня Православна Церква вшановує пам’ять свт. Григорія Двоєслова, папи Римського та прп. Симеона Нового Богослова

Святитель Григорій Великий (Двоєслов) народився в Римі бл. 540 р. Належав до стародавнього патриціанського роду, в якому були християни, навіть святі. Майбутній святитель здобув чудову світську освіту і на нього чекала блискуча кар'єра. Але він відчував духовне покликання,  вів скромне богоугодне життя і всією душею прагнув до чернецтва. Після смерті батька побудував шість монастирів в Сицилії, а в Римі заснував монастир в ім'я апостола Андрія Первозванного, де і прийняв чернечий сан. Прагнення до духовного просвітлення язичницьких народів надихали свт. Григорія протягом всього його життя і знайшли гідне відображення в його богословських творіннях. Святитель написав «Моралії на книгу Іова», які вплинули на творіння багатьох найбільших богословів і поетів середньовіччя, а також склав на латинській мові чин Літургії Ранішньоосвячених Дарів, яка до нього була відома лише в усному переказі. Цей чин був затверджений на VI Вселенському Соборі в 680 р. і прийнятий всією Християнською Церквою. Помер свт. Григорій в 604 р. Мощі його знаходяться в соборі св. апостола Петра у Ватикані. За свої праці Григорій Великий шанується Церквою як один з чотирьох Вчителів Церкви поряд зі святими Амвросієм, Августином і Ієронімом.

 

Св. Симеон Новий Богослов народився у 949 р. у заможній і шляхетній родині в Галаті Пафлагонській. У віці одинадцяти років Симеона відправили до Константинополя для навчання та подальшої служби при дворі імператора. Відмовившись від блискучої кар’єри й залишивши навчання, він певний час вів легковажний спосіб життя. Але Господь змилувався над ним і не дозволив йому зісковзнути до згуби гріха, утримавши його від падіння духовним читанням. Згодом він отримав в дар від Бога численні видіння Небесного Царства, де незабаром в цьому світлі йому відкрився Сам Христос. Симеон з радістю та вдячністю оповідав та описував про чудеса, які звершив із ним Бог. Йому належить велика кількість праць, творів та поем, зокрема « Гімни Божої любові» — біля 70 поем, наповнених глибокими молитовними роздумами. Прибічники формального, офіціозного християнства, поширеного у Візантії, ненавиділи святого проповідника благодаті, через що преподобному довелося багато пережити.  Наприкінці свого життя він був відправлений у заслання за буцімто неканонічне шанування пам’яті свого духовного отця, але невдовзі виправданий. Завершивши земну боротьбу, він приєднався до сонму святих 12 (25) березня 1022 р. Ще при житті був отримав дар чудотворіння. Багато чудес були явлені і після його смерті; одне із них – чудесне обретіння його образу.

 

24 березня — Пам’ять преподобного Олексія Голосіївського

Святий Олексій (в миру Володимир Шепельов) народився в Києві 1840 року й від народження був німим. Ще за дев’ять років до його народження єпископ Воронезький Антоній провістив його матері, що в неї «народиться син-каліка, але він буде Божим слугою». Згодом відомий київський юродивий, блаж. Феофіл, передбачив, що хлопчик стане монахом і священиком. Коли святому виповнилося тринадцять років, митрополит Київський Філарет (Амфітеатров) покликав їх із матір’ю на Великодню всенощну. Ієрарх тричі привітав їх словами: «Христос воскрес!» — і на третій раз хлопчик відповів: «Воістину воскрес!». Відтоді він заговорив.

 

Після смерті матері митрополит узяв його до себе і, разом  з професорами Київської духовної академії, надав чудову освіту, особливо в галузі історії та медицини. Юнак допомагав святителю Філарету в справах управління і часто бував у св. Парфенія [30 бер.]. 1857 р. він став послушником у Києво-Печерській лаврі, отримавши послух працювати у типографії. 1872 р. прийняв постриг з ім’ям Олексій, а ще через три роки був висвячений на священика. До кінця своїх днів він ревно ніс послух духівника. Окрім того, він був призначений ризничим Ближніх печер, де йому доводилось приймати безліч паломників, втішаючи та наставляючи їх. Такий само послух він мав пізніше при головному храмі лаври.

 

Однак через шість років його облудно звинуватили у неправедному використанні коштів одного жіночого монастиря, якому він насправді безкорисно допоміг, і св. Олексія перевели на служіння при лікарні (1887). Оскільки наклепники переслідували його й надалі, він був знову переведений – спочатку в Преображенський скит (1891), а звідти в Голосіївський скит, знову-таки на посаду ризничого (1895). Однак він залишався духівником монахів лаври і численних паломників, які приходили до нього в Голосієво по бездоріжжю й юрмилися біля його келії, щоб отримати духовну розраду і Боже благословення. Св. Олексій також був духівником київських митрополитів Іоанікія і Флавіана. Бог нагородив його даром прозріння, який він використовував, щоб навернути відвідувачів до покаяння. 1896 р. преп. Олексій брав участь у віднайдені мощей та прославленні свт. Феодосія Чернігівського, причому удостоївся явлення святителя, який просив його поминати своїх батьків на проскомідії. Молитву за Літургією сам Олексій вважав вищою за усі свої поради та передбачення.

 

Роздавши свої невеликі заощадження на милостиню, св. Олексій 11 (24) березня 1917 р віддав душу Господу. 1925 р. він тричі явився уві сні ігумену лаври, попросивши перенести свої останки, що затопленими. З великими труднощами ігумену вдалося отримати на це дозвіл від більшовицьких властей. 1994 р. преп. Олексій був прославлений як місцевошанований святий.

 

Матеріал з сайту http://duh-i-litera.com/

 

Дочірні категорії

© 2018 bogblag.org.ua


(04561) 5-38-00


09700, Київська обл.,
м. Богуслав, вул. К.Маркса, 6.

Разработка сайта Echizh